Річка Нічлава: Іванків Володимир. Таємниці старої верби

Таємниці старої верби

Тече Нічлава тихо між полями.
Тече крізь час, неначе плин століть.
Між верболозом, що поріс над берегами,
Стара верба самотньою стоїть.
Нема уже її подруг-ровесниць,
Одна вона лишилась, як вдова.
І тільки вічний вітер-перелесник,
Мов сиві коси, віти розвіва.
Порепана кора, нема верхівки,
Наче подагрою, покручене коріння,
З війни з осколками старечі руки-гілки,
Що похилились над річним камінням.
Стоїть сумна в зеленім верболозі,
Мов спомина життя своє спочатку.
Наче бабуся в хаті на порозі,
А поряд неї милі онучатка.
Шепочуть казку тихо старі віти,
Про Лукаша і Мавку сумно мовлять.
І слухають трава, і річка, й квіти,
Й листочки-сльози ніжно хвильки ловлять.
Схиля долу верба сиві косиці
І згадує, як ними прикривала
Усіх закоханих, а їхні таємниці
В старім дуплі надійно зберігала,
Й дівочі сльози болю та розпуки
Рубці лишали на її корі.
Про неминучість з Батьківщиною розлуки
Їй журавлі курликали вгорі.
Стара верба... Не все була старою...
Й подружжя сиве зі своєї хати
Сюди не раз приходить, щоб з тобою
Разом про молодість свою згадати.

Володимир Іванків.
м. Копичинці Гусятинського району.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №41 (15569) від 30 травня 2014 року.

[Інф.: 15.07.2014. Оновл.: 15.07.2014]