Шмігельський Петро. Повстанцям Романової долини

Вірші та пісні про УПА на Тернопіллі

Повстанцям Романової долини

21 вересня 1944 року відбувся нерівний бій вояків Української повстанської армії з карателями-енкаведистами. Було це в урочищі Романова долина Монастириського району на Різдво Пресвятої Богородиці. Пам’яті героїв-повстанців, молодих хлопців, що віддали своє життя за незалежність України, присвячую ці рядки.

Понад лісом ранком синім б’ється, в’ється, наче хвилі,
Наче грім той, бій розкатом, наче вітру круговерть,
І гармати звуки линуть у Романовій долині,
Це повстанці за свободу, за життя ідуть вперед.

Між дерев світлим намистом постріл дзвінко раптом блисне,
А за ним із автомата черга довга продзвенить.
Там, на схилах, даль гориста і у заростях тернистих
Світлим полум’ям червоним, наче кров, трава горить.

Рвуться з тріскотом гранати і кричать, біжать солдати,
Чорним коршуном кружляють із зірками літаки.
Сірий дим, неначе шати, став долину покривати.
І піднявшись, йдуть у наступ українські вояки.

І під градом куль свинцевих, багнетів чужих сталевих
Сотник каже: «Нумо, хлопці, землю-матір збережем —
Подолаєм безпощадну, грізну силу цю злорадну,
Що прийшла в наш край, як ворог, із насильством і вогнем.

А за нами в оборону піднімуться мільйони,
Бо не хоче без свободи жити в рабстві наш народ.
Рухнуть тюрми і окови, і співоче рідне слово
Зазвучить у нас повсюди без усяких перешкод!»

І хоч сили в них нерівні, наші хлопці б’ються гідно,
І лунає канонада, шаленіє, як гроза,
У обхід ідуть загони, наче в полі ескадрони,
Бо знайомі всі стежини, кожний явір і сосна.

Захищали рідну хату, рідний край свій, рідну матір,
Щоб під іменем закону не ховались вороги,
Щоб жили усі на волі і цвіла ромашка в полі.
За родину й Україну йшли у бій її сини.

І в години лихоліття у тривожному столітті
Відстояли нашу славу, нашу гідність, нашу честь.
Проти жадібних тиранів не зломились їхні лави,
Бо не скриє темна нічка світло лагідне небес.

Вже упали кривди мури войовничої структури,
Тризуб сяє, як зірниця, і роки нові пливуть.
І у поступі держави ви, хоробрі, поруч з нами,
А за вами молодечі вірні лицарі ідуть.

Як впаде остання брама, що свободу ще тримала,
Добрим словом у століттях жити будете ви знов,
Бо катів не побоялись, серця людям віддавали
І несли народу волю, мужність, правду і любов.

Петро Шмігельський.
смт Коропець Монастириського району.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №4 (15532) від 17 січня 2014 року.

[Інф.: 23.06.2014. Оновл.: 23.06.2014]