ЛОБУР Богдан. І ПІД КОНЕМ, І НА КОНІ

Поет, журналіст, громадський діяч Григорій Якович БАРАН

БАРАН Григорій Якович
(псевдонім — Радошівський)
поет, журналіст, громадський діяч
(01.12.1930, с. Радошівка, нині Шумського району)

І ПІД КОНЕМ, І НА КОНІ

Григорію Радошівському на його вісімдесятиліття

Прийшла зима вісімдесята,
Мороз, як дзвоном, в серце б’є.
Тріщить, розвалюється хата,
Що в неї вклав життя своє...

Наш зодчий–будівник Григорій,
Свідоме все своє життя
У тяжких злиднях, в лютім горі
Він будував без каяття.

Ту рідну хату — Україну.
І тисяча таких, як він,
Що в спадок мали лиш руїну
Й ледве підводились з колін.

Тепер браталися й раділи...
Від Львова в Київ ліг ланцюг
І на майданах душу гріли,
І гордістю кріпив нас Рух.

Будив і звав у нові лави
Борців, героїв і творців
Не для збагачення чи слави —
До волі, правди й поготів...

Та знову нас лихий попутав,
Ми вбили клин у свій поріг —
Мабуть, не винесли покути,
Ще за Богдановий «прогріх».

Рух розкололи, роздрібнили,
Як безголові чи сліпці.
А партій, Боже, натворили!
У всіх булава у руці.

Життя крутилось, як у жорнах
Святе засипане зерно.
Над нами знову лихо чорне
Своє підняло знамено.

Після майданів никла слава,
Зневіривсь й занепав народ,
Бо знову продана держава
Й мільйони тут хапуг-заброд.

Вже бенкетують в Україні,
Забули й Бога на землі.
А що ж народ в своїм стремлінні,
Вже під конем чи на коні?

Вже мова матірна зникає...
Язик ламають всі на «ля»
І українець відчуває,
Що вліво крутиться земля.

Ніяк вже не змогли з’єднатись...
Всі патріоти! Всі вожді!
Недоторканні... Демократи...
А як зарадити біді?

О, тут то братія не знала!..
Як пошесть в тілі — ненасить...
Їх розум обручем скувала...
І так він каменем лежить!

Сидить задуманий Григорій,
В зажурі буйна голова.
Його музей — то світ героїв,
А в Україні — татарва!

Григорій мовить до Івана:
— Ту шаблю, що ти розламав,
І, кинувши до ніг Богдана,
Її ти не перекував?

А той уголос розсміявся,
Аж покотилася луна,
— Ще прийде час, тобі признамся —
Зцілиться шабля Богуна.

— Отож, мій брате, якось буде,
Ми поки що таки живем,
І серце наше б’ється в грудях —
Колись своє ми «відтовчем»!

І вдарить слава зі Зборова,
Як грім із марева століть.
Луною Києва і Львова,
І загримить на цілий світ!

Чи правда це, о милий Боже!
Чи сон в тривогах суєти?..
Може, Господь нам допоможе
Хоч Україну зберегти!

Григорій встав. Чомусь погладив
Свою музейну булаву...
О, козаки, я вас не зрадив,
Я вами жив і так живу!

А тут дзвенять вже тости... тости...
Здоров’я зичуть козаки
І щирі друзі, а навпроти
Поети і його книжки...

З автографом своїм тримають
В дарунок. Слава аж гуде...
Григорія всі поважають...
І вірять. Час новий гряде!

Тож многа літа тобі, брате,
І творчих успіхів — до ста!
Не смій ніколи сумувати! —
Ти в нас людина «золота».

І всій твоїй родині слава —
Поетам, друзям, всім творцям,
Щоб відродилася держава,
Така, яка потрібна нам!

Богдан ЛОБУР.
м. Тернопіль.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №3 (15219) від 14 січня 2011 року.

[Інф.: 17.09.2013. Оновл.: 17.09.2013]