САЧКО Ярослав. ІСУС НА ГОЛГОТІ
- Деталі
- Категорія: Вірші-присвяти Петрові Тимочку
ТИМОЧКО Петро Семенович
поет, перекладач, драматург, публіцист, громадський діяч
(01.08.1925, с. Івачів Долішній, нині Тернопільського району — 26.02.2005, м. Тернопіль)
ІСУС НА ГОЛГОТІ
Петрові Тимочку
Він на хресті висів серед злочинців.
Стікала кров і крапала на землю.
Запалі ж очі в далечінь дивились
понад озера сині галілейські.
Схилив чоло у муках і терпінні,
і раптом шум від крил почув поблизу.
То дух нечистий, злий блискучий ворон,
розп’явши крила, налітав на НЬОГО.
«Стікаєш кров’ю, страднику нещасний?» —
Диявол рік, — ми бачимося вдруге.
Чи пам’ятаєш, як ТЕБЕ заніс я
в пустелі на Високу гору світу
і дарував ТОБІ державу світлу? —
але ТИ не схилився й не вклонивсь.
Хотів ТИ душі людські врятувати
й Адамове прокляття з них зітерти,
а вийшло що? ТВОЇЙ борні — кінець.
Ісусе Галілейський, бачиш юрби,
що хвилями оточують ТВІЙ хрест?
Вони ще вчора славили ТЕБЕ
царем Юдейським і Давида сином,
бо думали, що настає Держава,
Держава Бога і Земного Раю.
А ти відрікся. «Розіпни його! —
ревли Пілату юрби нетерплячі.
Поглянь, регочуть: цар висить жидівський,
що називався вчора Божим Сином!
Ги-ги! Ги-ги... Забув про ТЕБЕ ТАТО.
ТИ бачиш — небо ясне і безхмарне.
Ген звірина по суходолу ходить,
птахи співають й ширяють в повітрі, —
усе оте живе моїм законом.
Сильніший завжди слабшого з’їдає:
вовк — барана, а курка — черва.
Так і людина. Білий світ широкий —
моя держава. Я ж бо — цар Життя.
Паную вічно. Ні ОТЕЦЬ, ні ТИ
мене не зможуть вигнати чи вбити.
Я світом керуватиму й надалі!
Коли ж ТВОЮ побіду проголосять, —
ТВОЇМ ІМ’ЯМ палитимуть офіри,
ТВОЇМ ІМ’ЯМ ще будуть проклинати,
люд міліонний гнатимуть на смерть.
А сон ТВІЙ про Державу вічну в небі
примарою, спокусою лиш буде.
Я Богом є і я над всім паную —
в серцях і душах всіх — на вік віків!»
...І Сатана підвівся. Роздійняв
блискучосмолянисті руки-крила,
що вихором широко розпростерлись
над містом, над долинами й верхами,
над цілим краєм — до далеких гір.
Похмура чорна хмара оповила
найвищий горб Голготи і ліси.
Настала темрява по всій землі
і зір одкривсь Ісусові востаннє,
і гласом скрикнув ВІН несамовитим:
«О Господи! Чи чуєш ТИ мене?!» —
І видихнув СВІЙ ДУХ... Щоб знов прийти,
коли усім нам зробиться нестерпно.
Ярослав САЧКО.
Джерело:
поетична збірка «Ломикамінь», Т., «Лілея» 2008.
[Інф.: 14.09.2013. Оновл.: 14.09.2013]
