2013-06-07 БІЛЯ ЧОРНОБИЛЬСЬКОГО РЕАКТОРА МИХАЙЛО ШИП ІЗ ЖНИБОРОДІВ ПРАЦЮВАВ ЛИШЕ ТРИ ХВИЛИНИ НА ДОБУ. А ПЕНСІЇ НЕ МАЄ Й ДОСІ...

  • Друк

Ситуація

БІЛЯ ЧОРНОБИЛЬСЬКОГО РЕАКТОРА МИХАЙЛО ШИП
ІЗ ЖНИБОРОДІВ ПРАЦЮВАВ ЛИШЕ ТРИ ХВИЛИНИ
НА ДОБУ. А ПЕНСІЇ НЕ МАЄ Й ДОСІ...

Михайла Шипа із Жнибородів за часів Радянського Союзу в армію призивали двічі. Спершу строкову військову службу він проходив у Тамбові та Казахстані, а в липні-серпні 1987 року його на 45 днів забрали через військкомат, як тоді казали, у «партизани». Але цих півтора місяця врізались в його пам’ять на все життя болем та гіркими спогадами, бо перебував він на ліквідації наслідків чорнобильської аварії в самому епіцентрі тих жахливих подій.

Сьогодні в районі важко набрати для служби в українську армію кілька десятків юнаків на рік. «А тоді, — каже пан Михайло, — ні з ким не панькалися. Отримав повістку з військкомату і мусів прибути в зазначену дату та час, бо інакше чекав би дисциплінарний батальйон. З Бучача автобусом довезли у Тернопіль, звідти — у Білу Церкву. Там переодягнули у військову форму і відправили у с. Стінчанка, яке знаходилося за колючим дротом в зоні особливого контролю. Це село, з якого виселили жителів, було тимчасовим пунктом дислокації військових. На роботу возили асфальтівкою, яку інтенсивно змивали від радіаційного пилу, а напряму до атомної, станції було всього 8 км.

Там я освоїв професію стропальника, через високий радіаційний фон ми працювали лише по 3 хв. на добу. Нас підвозили до станції. Парами, по два солдати, бігом направлялися до реактора, чіпали за троси бетонні конструкції, які кранами вантажили на транспорт. Бувало, що дріт на панелі обламаний. Поспіхом його скручували, а як не встигали, то повідомляли про це іншим солдатам, які бігли нам на зміну. Всі дні я працював коло реактора, а одного разу на верху реактора біля самої труби».

У Чорнобильській зоні (Михайло Шип — у центрі). Світлина з приватного альбому Михайла Шипа.

У Чорнобильській зоні (Михайло Шип — у центрі)

Далі пан Михайло розповів, що отримав високу дозу опромінення, підірвав здоров’я і має посвідчення ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС ІІ категорії. Згідно з чинним законодавством мав би отримувати пенсію при досягненні віку 52 роки. Але позбавлений такої можливості через те, що втратив свій військовий квиток. Звертався не один раз в управління Пенсійного фонду, військкомат, архівні установи, надавав різні довідки, але у призначенні пенсії відмовляють. За роз’ясненнями редакція звернулася до начальника відділу з призначення пенсій управління Пенсійного сронду в Бучацькому районі Оксани ПІНЬОНЖИК.

— Законною підставою для призначення пільгової пенсії ліквідаторам наслідків аварії на ЧАЕС, які туди направлялися через військкомати, є військовий квиток. А точніше — штамп і помітка в ньому про кількість днів виїзду в зону (мінімальна необхідна кількість — 14 днів). Оскільки Михайло Романович військового квитка не має, ми робили запит у наш галузевий архів Міністерства оборони України. Дали відповідь, що в наявних в архіві документах не відображено кількість днів виїзду в зону. Після цього направили запит в галузевий архів Міністерства оборони Російської Федерації (м. Подольськ Московської області). Відповіді звідти не отримали. Таким чином не можемо призначити пенсію цьому чоловікові через відсутність первинних документів.

До-речі, разом з паном Михайлом направлялися тоді через військкомат у Чорнобиль хлопці із Дулібів, Возилова, Скоморохів, які могли би це засвідчити. Але ці слова до уваги ніхто не візьме, вони не мають законної сили. Та у зв’язку з цим пригадуються недавні події, коли Німеччина давала компенсаційні виплати остарбайтерам — нашим людям, котрі в роки війни були насильно вивезені в Німеччину. Так ось тоді судові рішення, які опиралися на покази свідків, допомогли багатьом отримати компенсаційні виплати навіть через півстоліття після війни. Але ми не німці, у нас людина без папірця нічого не варта.

Біда, як відомо, не ходить одна. Михайло Шип (1959 року народження) працював колись у місцевому колгоспі механізатором. Господарство розпалося і він залишився без роботи. Чотири роки тому померла його дружина і тепер живе сам на якихось півтори сотні гривень щомісячних компенсаційних чорнобильських виплат та на орендну плату за земельний пай. Вже півтора року мав би отримувати пенсію, але ніде не може добитися правди. Чи міг він собі таке уявити, коли, захищений лише респіратором «Сніжинка», щодня направлявся у чорнобильське пекло?

Володимир МЕЛЬНИЧУК.

Джерело:
г. «Нова доба», №23(8541) від 7 червня 2013 року.

-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.
На жаль п. Михайло не пригадує прізвищ своїх побратимів по нещастю, які разом з ним перебували в зоні, але можливо хтось упізнає себе на представлених нижче світлинах. В його групі були 38 чоловік, пам’ятає тільки прізвище прапорщика — Птіцин. Перебував на службі з 1 липня по 15 серпня, 27 разів виїздив на зону ліквідовувати наслідки.

Микола ВАСИЛЕЧКО.

Ще світлини з приватного альбому Михайла Шипа

У Чорнобильській зоні, с. Стічанка. Світлина з приватного альбому Михайла Шипа.

Група ліквідатрів

У Чорнобильській зоні. Світлина з приватного альбому Михайла Шипа.

У Чорнобильській зоні (Михайло Шип — у центрі)

Михайло Шип у Чорнобильській зоні. Світлина з приватного альбому Михайла Шипа.

Михайло Шип у Чорнобильській зоні

У Чорнобильській зоні. Група ліквідатрів на відпочинку. Світлина з приватного альбому Михайла Шипа.

Група ліквідатрів на відпочинку


Скан-копія публікації

Скан-копія публікації.

[Інф.: 03.08.2013. Оновл.: 03.08.2013]