Приїжджаючи в родинні Жнибороди на Бучаччині, люблю помандрувати лісом на береги Стрипи і Дністра, поблукати скелястими узвишшями, де місцями ще, можливо, й не ступала нога людини, послухати невгаваюче дзюрчання маленьких водоспадів, щебетання різноголосого птаства чи, навпаки, лісове безвітря. Побути на самоті. І так мені добре в ті хвилини — душа і серце наповнюються цілющою силою рідної землі, яка потім дає наснагу до подальшої праці й творчості.

А цьогорічний Великдень запам’ятається мені не тільки черговими відвідинами улюблених крутосхилів Червоної гори над Дністром, а ще й несподіваним подарунком від односельців. Молодь села підготувала святкову театралізовану програму з піснями, усмішками, інсценівками і виставою «Кайдашева сім’я» за повістю І. Нечуя-Левицького. Скажу відверто, що для нашого села це справжня подія, бо про постановки п’єс пам’ятає хіба що старше покоління. За останні роки в сільському клубі, окрім танців і виступів школярів, тільки вибори проводять. Про кіно вже й не згадує ніхто, та й чи варто, адже в кожній хаті є телевізор і чи не в кожній DVD-програвач — дивись фільми й серіали до нестями. А от вистава — то інша річ. Як згадує колишня завклубом і бібліотекар Марія Іванівна Фізьо, раніше сільські аматори сцени щокварталу ставили п’єси в рідному селі і часто виступали в сусідніх.

Збираючи матеріали з історії села, натрапив і на таку інформацію: в 1962 році в наших краях виступали навіть актори Тернопільського драмтеатру. Нині таке й уявити годі. Для теперішніх акторів це, мабуть, був би справжній подвиг — зійти з тернопільської сцени, щоб виступити у віддалених селах. Тим часом тут, як і раніше, підростають здібні й талановиті сільчани, що своєю невтомною працею сягають вершин майстерності...

Перед початком виступу я запитав в ініціаторки свята, студентки Чортківського педагогічного училища імені Олександра Барвінського Наталії Фізьо, що спонукало молодих людей до роботи над постановкою п’єси й інших концертних номерів.

— Ідея виникла тоді, коли наші батьки сказали, що колись вони готували вистави на Великдень. Попросили, щоб ми щось зробили, бо тепер же ніхто нічого не робить. Я звернулася за допомогою до вчительки Зоряни Щотчук, запросила свого брата Андрія, він своїх друзів, вони своїх — і так зібрався весь наш творчий колектив. Вибрали «Кайдашеву сім’ю», тому що вона життєва така: відносини в сім’ї, сварки й примирення, кохання. Розподілили ролі й працювали над ними цілий місяць. Репетиції відбувалися легко, — зізнається Наталiя, — тому що ідея припала до душі всім. Не те, щоб я собі задумала — кожен робив це для себе, для свого села.

І глядачі оцінили старання молодих акторів, співаків та читців. Зала сільського клубу заповнена вщерть, щирий сміх та гучні оплески — гідна винагорода за тепло сердець і творче завзяття.

А я не можу не перелічити всіх учасників театралізованої програми, деякі фрагменти якої можна подивитися в інтернеті на сайті села http://zhnyborody.te.ua/ в розділі «Відеотека». Це вже згадувана Наталія Фізьо, яка чудово зіграла Кайдашиху, і Володимир Кульгавець, який грав Омелька Кайдаша, Юрій Галюлько (Карпо) і Володимир Похила (Лаврін), Наталія Ступак, що в образі Мотрі зачарувала глядачів прекрасним співом, і Наталія Лемчик у ролі тихої, скромної Мелашки, Христина Добрянська (Довбишка) та Іван Цибульський (Довбиш), Марія Фізьо (Балашиха), а ще Зорянка, Христинка, Петрик і Павлик у ролі дітей Довбишів.

Іван Барчишак у ролі священика й Андрій Фізьо в ролі псаломника в одній зі сцен вистави до сліз розсмішили публіку. А ще перед нею і по її закінченні вони разом із Миколою Якубишиним, Зоряною Щотчук і Галиною Слободян не давали присутнім і хвилини відпочинку від сміху — розповідали усмішки, виконували інсценівки, заспівали жартівливу пісню про Жнибороди. Іван Барчишак, до речі, неординарна особистість: і музикант, і співак, і усмішки складає. Наступного дня після вистави, досвітком на автобусній зупинці я підслухав розмову двох літніх жінок, які ділилися враженнями від минулого вечора. Одна з них сказала про Івана: «Він аби тільки на сцену вийшов, навіть якби нічого не говорив, а вже смішно». Точніше й не скажеш. І то, певно, найкраща оцінка його артистизму.

Хочу відзначити також участь у святковій програмі Романа Щотчука, який здійснив музичний супровід вечора. Роман — здібний музикант, учасник місцевого гурту «Три дороги», в доробку якого вже сім аудіоальбомів з українськими народними і популярними піснями й мелодіями, що розповсюджуються не лише в нашій області, а широко відомі в усій Україні.

Ведучими були Назар Косар і Марія Фізьо.

Свято закінчилося, але є сподівання, що воно стане початком нового етапу культурного розквіту Жнибородів, бо Наталія Фізьо, захоплена творчим запалом, хоче продовжити роботу з проведення таких вечорів у майбутньому. Завклубом також обіцяв активніше працювати в цій площині, щоб не опинитися на узбіччі сільського мистецтва. А ще сподіваємося, що і Бучацький районний відділ культури в особі Олега Триньки віднайде кошти для косметичного ремонту клубу, і сільрада, очолювана Володимиром Василечком, не стоятиме осторонь проблем культурного дозвілля односельців, а сприятиме їхнім добрим починанням.

А що ж побажати нашим аматорам сцени? Звісно, не зупинятися на цьому успіху, а започаткувати постійне культурне осердя в рідному селі, залучаючи до творчості й іншу молодь, і старших, і дітей. Скажу більше: чому б не створити в Жнибородах аматорський фольклорний ансамбль? І виступати не лише на сільській, а й на районній, обласній, а то й вищій сценах? Дівчата, хлопці, повірте, що вам це до снаги!