Степанюк Степан. Останньому із «Чети крилатих»

Вірші та пісні про УПА на Тернопіллі

Останньому із «Чети крилатих»

Богданові Кокольському («Крилатому»),
повстанцю із Товстого на Гусятинщині
на 60-річчя від дня загибелі.

Сум пронісся над Стінецькою горою,
Сколихнувсь в тривозі білий світ,
Коли прощавсь з життям від зрадницької кулі
України молодий повстанський цвіт.

Ти не вмер, о друже наш Богдане, ні!
Ім’я твоє ми вкарбували
У святі скрижалі слави.
За ідею став ти до борні,
Бо вірив: Україна ще повстане,
Ще вирветься з ворожих ланцюгів,
Засвітить сонце з голубого неба.
Обніме Мати дочок і синів:
Настане ж бо «Великая Потреба».

Ти знав: назад немає вороття,
Той шлях пройдеш у боротьбі до скону.
Життя ж бо на колінах — не життя,
Це рабське плазування у прокльонах.
Це віра в краще майбуття
Окрилила твій дух завзятий.
Ти зброю взяв до рук в ім’я життя
Й наймення гордеє «Крилатий».
З тим іменем ти йшов у бій,
Грозою був для супостатів,
Присягу дав, вступивши до ОУН,
Нещадно ворогів карати
За катування наших дочок і синів,
За душі спалені батьків і матерів,
Що лягли кістьми в снігах Сибіру,
За сплюндровані церкви і нашу віру.

Ти всім хотів лише добра.
Ти всім хотів святої волі,
Була щоб благодатною пора,
Щоб сіяти життя на ріднім полі,
Щоб нива колосилася лише для нас.
Щоб наші діти й внуки не бідили,
Щоби у лихоліття страшний час
Ми перед зайдами в покорі не хилились.

Ти вірив: Україна буде ще жива,
Вона, мов фенікс з попелу, постане,
Над нами небо жовтою блакиттю злопотить
І тризуб золотом над світом гляне.

Ти вірив твердо в це,
Так вірив всенький люд Вкраїни,
Що час великий вже настав,
Щоби підняти край з руїни...

Та зрада крізь століття шкандибала,
Із тих часів, як розп’яли Христа,
Неситістю своєю не вгавала
(Впаде колись на неї правда-мста!).
Христа той Юда зрадив поцілунком
За якісь блискучі срібняки.
Та новий юда кулею тебе у серце зрадив
За московські підлі мідяки.

Чи знав той юда, що душа не знатиме спокою,
За те, що зрадив заповідь святу «Не вбий»?
До сьомого коліна й рід його не матиме спокою
За вчинок нерозважний той і злий.
За вчинок той його прогнилу душу
Ні в небо, ані в пекло не приймуть,
І він за злочин той страшний і ниций
Марка Проклятого продовжить путь.

Ти не вмер. Твій дух живе,
Друже наш Богдане.
Навічно закарбоване ім’я твоє
На святих скрижалях слави.

Степан Степанюк.
Гусятинський район.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №81 (15401) від 12 жовтня 2012 року.

[Інф.: 20.12.2012. Оновл.: 23.06.2014]