Статті

Вірші та пісні про села Чортківського району

Товстеньке: МЕЛЬНИК-ВИШОМІРСЬКА Ганна. Село моє, до тебе думкою полину...

* * *

Село моє, до тебе думкою полину.
Люблю тебе, як колискову перед сном,
Люблю, як пісню соловейка в гаю,
Як цвіт бузку, що пахне під вікном.
Село моє — Товстеньке моє миле,
В якому народилась і зросла.
Дитинство босоноге в ньому пролетіло,
І юність незабутня тут пройшла.
В селі у цьому рідне все для мене:
Біленькі хати і вишневії садки,
І потічок з своїм дзвінким струмочком,
І верби кучеряві, і ставки.
Стежки-дороги всі для мене рідні,
По них не раз ступала босая нога.
По них до школи я ходила,
І в світ із них я теж пішла.
Сьогодні варто лиш згадати
Ось це село, в якому народилась і зросла,
Бо не судилось в ньому віку доживати,
Ось так розпорядилося життя.
Життя не можна спланувати
Й нічого передбачити в житті не можна теж.
І тільки я повинна пам’ятати
Ось це село, яке залишила колись.
І де на світі я не буду,
Села я свого не забуду.
У пам’яті моїй ти залишилось назавжди.

Ганна МЕЛЬНИК-ВИШОМІРСЬКА.
с. Матвіївці Шумського району.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №46 (15470) від 14 червня 2013 року.

[Інф.: 14.06.2013. Оновл.: 14.06.2013]

Ягільниця: ГУДАК Ганна. ЯГІЛЬНИЦЯ

ЯГІЛЬНИЦЯ

Ягільниця наша нова,
В ній прекрасна є будова.
Називають той дім клубом,
І молодіж той дім любить.
Молоді ся забавляют,
Кіна і концерти відгравають.
І музика їм грає,
Молодіж ся забавляє.
Є і школа десятикласова,
Учителі учать діти,
Ведуть діти до культури і освіти.
Коби лиш ся добре вчили,
Щоб ся в житті не мучили:
Учись, дитино, бо вчитися треба,
Бо доля не мати,
Шукати її треба, сама не прийде.

Ганна ГУДАК.

Джерело:
антологія поезії авторів села Ягільниці «Моя стежина», Чортків, 1999, упорядник Степан БУБЕРНАК.

[Інф.: 17.09.2012. Оновл.: 17.09.2012]

Нагірянка: ДЕРІЙ Василь. ХОМ’ЯКІВКА

ХОМ’ЯКІВКА

Я родом з малого села,
Яке не знайти на карті.
Назва здавна у нього була
Смішна трохи, як у жарті.
І жив тут якийсь Хом’як
(Не звір, чоловік, звичайно),
Що мав непогане ім’я,
Бо працював префайно.
Його відійшли літа.
Лишилася щастя підківка...
Я їду до тебе, як на свята,
Моя дорога Хом’яківко.

-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.
Хом’яківка – назва села приєднаного до с. Нагірянка.

Василь ДЕРІЙ.

Джерело:
г. «Вільне життя», №67 (13823) від 26 червня 1999 року.

[Інф.: 09.05.2013. Оновл.: 09.05.2013]

Ягільниця: БУРДЯК Марія. ЯГІЛЬНИЦЕ МОЯ

ЯГІЛЬНИЦЕ МОЯ

Село Ягільниця — моє село.
Мене там гріло батьківське тепло.
Я там черпала снагу для життя
І до Вітчизни кращі почуття.

В селі Ягільниці зростала я,
Минала там і молодість моя,
І хоч стекло з тих пір багато літ —
До тебе приїжджаю й шлю привіт.

Ягільниці п’ятсот і п’ятдесят,
Та їй повічно буть і процвітать.
Хай для потомків пам’ять лиш те все,
Що це село зазнало, збереже.

Ягільнице! За свій вік ти не раз
Тяжкий, було, переживала час,
Та вистояла ти і не здалась...
І звідки в тебе стійкість та бралась?

Стоїть ще замок — свідок давнини,
Як бились з турками батьки й сини,
Щоби нападників більш не було.
Щоб вільни стало рідне їх село.

В нас польська шляхта гнобила народ,
Фашисти наших мали теж за скот,
При владі Рад не все було гаразд —
Зовсім неждано зміни стались враз.

Зловісна Друга світова війна
Багато горя людству принесла.
Не стало вже в Ягільниці жидів,
Поляки виїхали до «братів».

Вкраїнців, депортованих з Карпат,
Було поселено до польських хат.
Від ностальгії і тяжких недуг
Вмирали часто люди тут навкруг.

Ще й неврожайний сорок сьомий рік
Вкорочував голодним людям вік.
Відтак колгосп засновано в селі —
Тоді й не завжди був хліб на столі.

Та стали працювати всі гуртом —
Ягільницю звеличили трудом.
В селі з роками кращало життя,
Вже не було старому вороття.

В трудний для краю повоєнний час
Районний центр знаходився у нас.
Й село перетина центральний путь,
За те його містечком і зовуть.

Середня школа вже багато літ
Випускникам дає путівки в світ.
А світом тим є їхнє майбуття,
Отож дає путівки у життя.

В селі лікарня і аптека є —
Все в нас на місці, маєм все своє:
Є церква, звісно, є й клуб та дитсад —
Надійний заклад для сільських малят.

Торгточок кілька, чайна для послуг,
Майстерні й бойня, є тому скрізь рух.
Ягільницькі заводи швидкома
Прославились в країні недарма.

В Ягільниці всі здружено живуть,
Хоч різний люд здаля осівся тут:
Надсянці й лемки, подоляни теж,
Нема між ними поділу, ні меж.

Ягільнице, красуйся і мужай,
Ти — часточка Вітчизни, пам’ятай!
Гордись, пишайся добрими дітьми —
Стійкими українськими людьми!

Травень, 1998 р.

Марія БУРДЯК.

Джерело:
антологія поезії авторів села Ягільниці «Моя стежина», Чортків, 1999, упорядник Степан БУБЕРНАК.

[Інф.: 17.09.2012. Оновл.: 17.09.2012]

Ягільниця: ЦЬОМКО Олена. ТОБІ, МОЯ ЯГІЛЬНИЦЕ

ТОБІ, МОЯ ЯГІЛЬНИЦЕ

550-річчю першої письмової згадки
про с. Ягільницю присвячую.

Летять роки, немов шалена мить.
Життя минає, мов одна година.
Сторінку часу нам не зупинить,
Хоч як би і не прагнула людина.

Під небом українським на землі,
Де змійкою Черкаська-річка в’ється,
Живемо ми в чудовому селі,
Яке здавна Ягільницею зветься.

Давно, назад п’ятсот п’ятдесят років,
Ягайло — князь селу цю назву дав.
Тут свого часу у момент облогів
Богдан Хмельницький також побував.

Тож гляньмо навкруги, де ми живемо,
Де рід батьків і де наше коріння.
Любов до краю в серці збережемо,
Як буде жар, то буде і горіння.

У тисяча шістсот тридцятім році
Жив Лянцкоронський, польський феодал.
У нас в селі на пагорбі високім
Міцну фортецю він побудував.

Споруда ця вважалась на Поділлі
Одною з найміцніших в ті часи,
І вояки були завжди при ділі,
Щоб не здолали кляті вороги.

Земля батьків і прадідів моїх
Полита кров’ю, потом і сльозами.
Всі подвиги богатирів твоїх
Оспівані у світі піснярами.

З тих пір води багато утекло,
Із зерен правди виросло насіння,
Змінилось повністю моє село
І виглядом, і новим поколінням.

Там, де фортеця на горі була,
Вже тютюнова фабрика постала,
А далі кінзавод й спиртозавод,
Й багато інших підприємств зростало.

Вже вечоріє, і моє село
Відпочиває, засинають люди,
Дай Боже, щоб збагатилось воно,
Гаразд буде в селі, то й нам всім добре буде.

Олена ЦЬОМКО.

Джерело:
антологія поезії авторів села Ягільниці «Моя стежина», Чортків, 1999, упорядник Степан БУБЕРНАК.

[Інф.: 17.09.2012. Оновл.: 17.09.2012]

Скородинці: КІТ Михайло. ПОВЕРНЕННЯ «НЕСТОРА»

ПОВЕРНЕННЯ «НЕСТОРА»

У селі Скородинці, що на Чортківщині Тернопільської області у 2006 році викопали 300-кілограмовий церковний дзвін, який односельці у 1943 році заховали від німців, щоб не допустити його переплавки на снаряди.

Дзвін, який має Божу силу розганяти грозові хмари, пролежав у землі 63 роки.

Тепер дзвін, ім’я якому «Нестор», повноправно займає місце на оновленій дзвіниці сільського храму.

В церковній дзвіниці село клало дзвони.
Плекало надію, що це на віки!
Але в сорок третім з’явились загони,
Яких посилали лихі німаки.

Війні бракувало латуні і міді,
Щоби забезпечити зброєю фронт.
Хоч дзвони для храму були необхідні,
Зняли їх з дзвіниці. Можливо, в ремонт?..

Та ні!.. Це їх заховали сільські патріоти,
Щоб німцям не здати громадське майно.
Робилось все потай, режиму супроти,
Тоді, коли ніч заглянула в вікно.

Робили цю справу досвідчені люди
І клятву мовчати вони зберегли.
Їх подвиг ніколи село не забуде!
Вони своїм вчинком йому помогли.

Проходили роки... Велася розмова,
Що дзвони добудуть, як воля прийде.
Воно так і сталось, дотримались слова!
Знов «Нестор» до храму громаду зове.

Він голосом срібним пробуджує душі,
Зневіру, мов хмари, від нас прожене.
Нам милими стануть всі роки грядущі.
Утрачена єдність в людей оживе.

Ми стрілися з дзвоном по імені Нестор,
Що більше піввіку томився в землі.
Він всіх зігріває як щирий інвестор,
У нашім родиннім красивім селі.

А роки, жорстокі для всього народу,
Коли увірвались чужинці в наш край,
Тоді він був змушений втратить свободу,
Сказавши: «Народе мій вірний, мене заховай!

Настануть часи, я повернусь до тебе.
І я ще послужу селу і тобі!».
Сьогодні настала велика потреба,
Ми зносимо руки до нього в мольбі.

Величний наш «Несторе», стань нам в пригоді,
З’єднай всю громаду в єдину сім’ю.
Луною озвися в моєму народі!
Тебе я благаю і щиро молю.

Звершить нашу просьбу знайди в собі сили.
Скородинці просять, громада уся.
Щоб камінь розпуки ми вщент розтрощили,
Тоді справді вільною стане земля?

25.12.2006 р. с. Скородинці

Михайло КІТ.

Джерело:
поет. збірка «В ногу з часом», Т., «Тернограф», 2007.

[Інф.: 24.01.2009. Оновл.: 17.09.2012]

Ягільниця: ЦЬОМКО Олена. СЕЛО МОЄ ЯГІЛЬНИЦЯ

СЕЛО МОЄ ЯГІЛЬНИЦЯ

Яскраве сонечко встає,
Село моє збудилось.
І півень голос подає —
Вже спати не судилось.

Село моє Ягільниця,
Де ранки зустрічала.
Село моє Ягільниця,
Де юність вирувала.

Село моє Ягільниця —
Це моя Україна.
Маленька часточка її,
Та для душі єдина.

Завжди ми повертаємось
В це затишне гніздечко,
Колись йще в давні часи
Воно було містечко.

Улітку завжди в зелені
Воно все утопає,
А прийде осінь — платтячко
Барвисте одягає.

Зима на крилах принесе
В село багато снігу,
Весна хлюпоче потічком
Від радості і сміху.

Розпустять квіти пелюстки
І пташки заспівають.
Із новим днем моє село
Усіх нас привітають.

Села моє Ягільниця,
Де ранки зустрічала,
Село моє Ягільниця,
Де юність вирувала.

Село моє Ягільниця —
Це моя Україна.
Маленька часточка її,
Та для душі єдина.

Олена ЦЬОМКО.

Джерело:
антологія поезії авторів села Ягільниці «Моя стежина», Чортків, 1999, упорядник Степан БУБЕРНАК.

[Інф.: 17.09.2012. Оновл.: 17.09.2012]

Росохач: САПЕЛЯК Степан. СЕЛО МОГО ДИТИНСТВА

СЕЛО МОГО ДИТИНСТВА

Росохаче. Яслиночко. Яскине.
Чортківщино. Намистино калин.
Гніздеченько і пісне лебедина,
Моя ти доле з вузликом золи...

Тобі хто я... Сівач, поет чи лірник...
Чи блудний син з пожитками гріхів?..

....................................

Та знай, вигното, — я твоя офіра,
Твоя звіздиця на твоїм хресті.

Росохаче. Ім’ям твоїм я мовкну.
Ні слів. Ні верб. Потоки навсібіч...
Та гупа пам’ять. Гупа, наче довбня
Прямобіж і поднинно по плечі...

..................................

Поквапся, сину. Ось родинна кроква
Сумує сподом на два голоси.
Ти коню мій. О, коню кароокий,
Неси мене, додомоньку, неси...

Хай прийде день. За житнім тим узвишшям
Твоїх подивлю, земле, дітлахів...

..................................

Поклич мене, Росохаче, поклич ще,
Ліщинонько, травиченько, птахи...

Степан САПЕЛЯК.

Джерело:
поетична збірка «Страсті по любові», Харків, «Майдан», 2000.

[Інф.: 15.12.2009. Оновл.: 17.09.2012]

Ягільниця: ІЛЬНИЦЬКА Софія. МОЄ СЕЛО ЯГІЛЬНИЦЯ

МОЄ СЕЛО ЯГІЛЬНИЦЯ

Ягільниця, моє село, яка ж бо ти мила,
Я про тебе, моє село, ці рядки зложила.

Розкинулось наше село, на горбочках хати,
Попід селом тече річка — Черкаською звати.

З Черкавщини випливає, долиною в’ється,
І тому-то наша річка Черкаською зветься.

Поздовж річки ростуть верби довгою смугою,
Там все ходять діти гратись цілою юрбою.

Назбирають гарних квітів і сплетуть віночок,
Потім беруться за руки — заводять таночок.

І співають біля річки весело, весело,
Верби шумлять і розносять пісню на ціле село.

І лунає спів дитячий, як дзвінок з дзвіниці,
А хто вчує, то і каже, це співають діти з Ягільниці.

Ягільниця, моє село, як тебе не любити.
Із тобою не хотілося б ніколи розлучитися.

Софія ІЛЬНИЦЬКА.

Джерело:
антологія поезії авторів села Ягільниці «Моя стежина», Чортків, 1999, упорядник Степан БУБЕРНАК.

[Інф.: 17.09.2012. Оновл.: 17.09.2012]

Косів: ВАВРИК Іван. БАТЬКІВСЬКИЙ КРАЙ

БАТЬКІВСЬКИЙ КРАЙ

Присвячую батькові
Іллі Ваврику і рідному с. Косів,
його жителям, моїм землякам

Шумлять тополі і сади в розмаї,
Колише вітер молоду траву.
Квітучі весни батьківського краю
В своєму серці вічно збережу.

Я на своїй землі буду щасливий
Радіти сонцю, вітру, небесам.
Не пущу на поріг думки журливі,
А тільки радості бальзам.

Запрошу друзів, як Святу Родину,
Наллємо в келихи вина
І, вставши, вип’ємо за матір Україну —
Вона на світі Божому одна.

Травень, 2001 рік, с. Косів

Іван ВАВРИК.

Джерело:
поет. збірка «Горикраї», Т., «Джура», 2001;
поет. збірка «Аркан», Т., «Астон», 2007.

[Інф.: 15.12.2009. Оновл.: 17.09.2012]