Статті

Вірші та пісні про Теребовлю і князя Василька

Гардецький Любомир. Теребовлі і теребовлянкам

Теребовлі і теребовлянкам

Теребовле, тут я народився
Та в Тернополі в два роки опинився
Теребовле, ти — мій княжий град
Й без вороття, нема шляху назад
Хоч вигляда, як своєрідна зрада
Вірші лиш про Тернопіль — не завада
Трембовлі вже вірші й пісні пишу я
З жіночим днем теребовлянок гратулюю
Теребовляночки, усі ви — чарівні
Як україночки, ви любі всі мені
У цілім світі — ви є найгарніші
Вам Бог в красі відвів найкращу нішу
Того нещастя — недомірка, — переможем
Чоловіки ми. — Зробимо, усе, що зможем
І що «любов врятує світ» — це безперечно
Любіть і вас хай люблять. Недоречно
цьому перечити. Любить — веління Боже
І Матір Божа Україні допоможе
Й Небесна Сотня не переросте у тисячі
Все буде добре, пам’ятаймо це усі
Від пісняра-поета щирий вам уклін
А москалі — пішли ви геть! Встаю з колін
Звитяга, лицарство і Україна в серці лиш
Нещастя, карлик — ліліпут, ти це облиш
А якщо ні — повір мені: тебе знайдуть
Де б не ховався. Бо уже до тебе йдуть!

Любомир Гардецький

Любомир Гардецький.
м. Тернопіль.

Джерело:
Вірш запропонував автор.

[Інф.: 16.06.2014. Оновл.: 16.06.2014]

СУБЧАК Антін. ТЕРЕБОВЛІ

Місто Теребовля Тернопільської області

ТЕРЕБОВЛІ

До 900-ліття першої літописної згадки

Вічносте наша, ще княжа,
Столице Подільського краю,
Замків руйнація вража
У цьому вишневому гаї.

Гордо звучить твоя слава
На всіх історичних скрижалях,
Наче вогниста заграва
В боротьбі страждань і печалях.

Сплили століття неволі,
Холодні, заплакані весни,
Пішли в забуття поволі —
За межами пам’яті щезли.

Воля надій накувала
В державну ідею крилату,
А на Івана Купала
І князь повернув в свою хату.

Мережить барвистий диван
Тернових століть візерунки,
Дай Боже добра тобі лан,
І долі найвищі ґатунки.

05.07.1997 р.
Теребовля — Тернопіль

Антін СУБЧАК.
н. в с. Романівка Теребовлянського р-ну.

Джерело:
збірка віршів «Терниста доля», Т., «Лілея» 2009.

[Інф.: 15.11.2009. Оновл.: 27.09.2012]

Пісня лірника про оборону Теребовлі, 1675

Місто Теребовля Тернопільської області

Пісня лірника
про оборону Теребовлі, 1675

Турки-бусурмани Замок обступили,
Теребовлю вже спалили.
Нарід молить Божу Мати:
Не дай, не дай загибати.
А на небі стало світати
Показалась Божа Мати.

«Та не бійтеся бо християни,
Не допущу бусурманів,
Не дам загибати!»
Крикнув перший раз турецький паша:
«Ей, погинете, недоля ваша!»

Стріли — кулі, що літають,
До них назад ся вертають,
Турків самих убивають.
Крикнув другий раз турецький паша:
«Ей, погиньте, недоля ваша!»

Та несе голову в руках святу
Поклон Матері Божій дати,
Та ще не вірить турок проклятий.
Та хтіли браму штурмувати,
Хтіли в неволю забрати,
Та не допустила Божа Мати.

А в ясиру в гіркій долі,
В тяжкенькій турецькій неволі
Люди плакали. Бога благали,
На крижах лежали.
Та й сказала Божа Мати:
І вам не дам загибати!

Джерело:
???

[Інф.: 2007. Оновл.: 27.09.2012]

СУБЧАК Антін. В ТЕРЕБОВЛІ

Місто Теребовля Тернопільської області

В ТЕРЕБОВЛІ

Історичносте далека —
Золотистого Поділля,
Я ж з тобою, мов лелека,
В крилах власного дозвілля.
Даленить дзвінке юнацтво.
Милої любові дива,
Молодістю щедре братство.
Як коней козацьких грива,
Я не ходжу, а літаю.
Ці роки благословляю,
На прадавнім замку-гаю
Кожну стежку обнімаю.
Тут гніздечко зоревидне,
Зачароване весною,
Дивовижно-краєвидне
Понад вічною горою.

Правдо, я ж твоя дитина,
Кожна вулиця вродлива,
Власна згадка тут — перлина,
Незабутністю щаслива.

м. Тернопіль

Антін СУБЧАК.
н. в с. Романівка Теребовлянського р-ну.

Джерело:
збірка віршів «Терниста доля», Т., «Лілея» 2009.

[Інф.: 15.11.2009. Оновл.: 27.09.2012]

ШКРАБ’ЮК Петро. ТЕРЕБОВЛІ КРУГОВИД

Місто Теребовля Тернопільської області

ТЕРЕБОВЛІ КРУГОВИД

Теребовлі круговид:
Гнізна, замок понад краєм —
Все твій син Митрополит
Із небес благословляє.

Днів минущих вічна в’язь.
В ній — і вислід, і причина.
Он стоїть в засмуті князь
Із незрячими очима.

Ті володарі — орли,
Що вели нас до заглади,
Теж осліплені були
Блиском жадібної влади.

І тому — гіркі дими.
І тому — терпкі могили.
І тому так довго ми
Грізно в темряві блудили.

Теребовле! Б’є у дзвін
Вже твоя жага соборна,
І підводиться з руїн
Наша воля непоборна.

І міняє спраглий світ
Знов кольчугу на костюми.
Теребовле! Ти — магніт,
Що приковує нам думи.

Ми розбили темну кліть —
Затремтіла сила вража.
І гряде пора суцвіть.
І у вікнах всіх століть
Ти зориш, столице княжа.

Петро ШКРАБ’ЮК.

Джерело:
???

[Інф.: 2007. Оновл.: 27.09.2012]

ПУШИК Степан. ТЕРЕБОВЛЯ

Місто Теребовля Тернопільської області

ТЕРЕБОВЛЯ

Я обійшов, об’їздив рідний край,
І ось стою немов Дністрова круча,
А шлях біжить з Франківська та й на Бучач
Через поля і забігає в гай.

Той шлях мене покликав і несе
У старовинне місто Теребовлю,
Де вулички вузенькі під горою,
А та гора історію пасе.

В руках садків ховається ріка
Така вузька, сумна і каламутна, —
Якась вона така трагічно смутна,
Як очі виколоті князя Василька.

«Отак-то, так жили брати в любові» —
І шумить Гнізна в місті Теребовлі.

Степан ПУШИК.

Джерело:
ж. «Тернопіль», №5-6 за 1994 рік.

[Інф.: 2007. Оновл.: 27.09.2012]

ТИМЧИШИН Йосип. ТЕРЕБОВЛІ

Місто Теребовля Тернопільської області

ТЕРЕБОВЛІ

Горджусь твоїм сьогодні ясноцвіттям,
В вінку якого дієш і ростеш.
Хай кожен день для тебе буде квітнем
І твоє щастя хай не знає меж.

А було ж так... Ярмили вражі орди
Могуть твою... Стогнала ти від ран.
Та йшла у бій ти непокірно, гордо
І піднімалась з праху, мов титан.

Стоять в зажурі мовчки обеліски,
Як твоя пам’ять про минулість літ.
Героїв спокій бережуть берізки
Й несуть безсмертя їх у синій світ.

Рости ж в красі світлицями до неба,
Багата будь щедротністю ланів...
І більше щастя у житті не треба,
Як пам’яті прийдешніх поколінь.

Йосип ТИМЧИШИН.

Джерело:
???

[Інф.: 2007. Оновл.: 27.09.2012]

ПАХОЛОК Роман. ТЕРЕБОВЛЯ

Місто Теребовля Тернопільської області

ТЕРЕБОВЛЯ

Теребовля — місто давнє,
Теребовля — місто славне,
Теребовля — місто юне,
Моє щастя, моя юність.

Зі сходу стук копит і блиск шабель,
З дніпрових круч до Гнізни не близенько.
То їде з козаками батько Хмель,
А поруч славний лицар Морозенко.
Ти чуєш, брате, то не вітру щем,
То замок-страж повідає нам стиха,
Як плакала колись гірким плачем
За Морозенком мати Морозиха.

Над містом лине срібних дзвонів спів,
Несе до моря Гнізна води сиві...
О, наше місто у вінку садів!
О, люди наші добрі і красиві!
Воскресли ми із попелу й біди,
Будуємо ми Теребовлю славну!
Вже дозрівають сонячні плоди
На всій землі, на рідній Україні!

Роман ПАХОЛОК.

Джерело:
???

[Інф.: 2007. Оновл.: 27.09.2012]

ТИМОЧКО Петро. ПРОЗРІННЯ КНЯЗЯ ВАСИЛЬКА

Місто Теребовля Тернопільської області

ПРОЗРІННЯ КНЯЗЯ ВАСИЛЬКА

Дивлюсь на замок, в місто Теребовлю
вдивляюся з високої гори,
і чую гомін, із віками мовлю
людиною новітньої пори,
своїх прадавніх пращурів стрічаю
та із Васильком, князем, розмовляю.

У мене він незрячими очима
занурюється й мовить: «Пам’ятай!
Найбільше зло — жадоба невситима
і самозрада, що ганьбила край
безумством русів та князів-злочинців,
які ставали слугами чужинців.

Я в Любеч їхав з вірою святою,
що ми у згоді порятуєм Русь, —
не відав, що людиною сліпою
у рідну Теребовлю повернусь.
Тоді й збагнув я, що зрадливі браття —
найбільше наше лихо і прокляття!

Так, так, нащадку, лиш тоді прозріння
зійшло на мене, як сліпим я став,
як осягнув нікчемство й омерзіння
князьків, яким Бог владу дарував,
та розуму не дав іти на згоду
собі ж на лихо й людові на шкоду».

06.06.1997

Петро ТИМОЧКО.

Джерело:
г. «Свобода» №83(874) від 05 липня 1997 року;
поет. збірка «Із вічності у вічність», Л., «Каменяр», 2000.

[Інф.: 27.09.2012. Оновл.: 27.09.2012]

ПАСЛАВСЬКИЙ Андрій. БІЙ ПІД ТЕРЕБОВЛЕЮ

Місто Теребовля Тернопільської області

БІЙ ПІД ТЕРЕБОВЛЕЮ

Навесні 1154 року під Теребовлею
відбулася битва між військами
Київського князя Із’яслава Мстиславовича
і Галицького Ярослава Осмомисла.
(З «Історії України» І. Крип’якевича).

Було то в сиву давнину,
В лихі літа, в роки незгоди.
В наш славний край — Галичину
Столичний Київ йшов походом.
На Русь спадала чорна мла,
Наруга над людьми нависла:
Свою орду вів Із’яслав
На Ярослава Осмомисла.
Слов’ян схрестилися мечі,
Де сиві гори в Теребовлі.
Стікали кров’ю русичі,
Вмирали на своєму полі.
Порідла рать... І бій згасав,
Щербилась зброя галичанів.
Збирав їх стяги Із’яслав
Й звелів підняти в своїм стані.
Розставив підлості капкан
На мужніх воїв Ярослава.
Жорстока зрадницька рука
Їм буйні голови стинала.
З небес котилися зірки
На мертвих збратані могили.
А хвилі бистрої ріки
Сльозами доблесть їх обмили.
Десь посміхався печеніг,
Раділи половецькі хани,
Як стяги Галича до ніг
Собі стелили київляни.
Як тліли села на Русі
Й дими гасили зорепади...
Невже то київські князі
Розбрат той нам дали у спадок?

Андрій ПАСЛАВСЬКИЙ.
м. Бережани.

Джерело:
г. «Вільне життя» №160(12782) від 17 жовтня 1992 року.;
ж. «Тернопіль», №5-6 за 1994 рік.

[Інф.: 27.01.2009. Оновл.: 27.09.2012]