Статті

Вірші та пісні про села Монастириського району

Коропець: БОДНАР Йосип. ДОВГО ПАРУБОЧИШ (Коропецька коломийка)

ДОВГО ПАРУБОЧИШ

Коропецька коломийка

Ти, Андрію-парубію,
Довго парубочиш.
Женитися ти боїшся,
А може, не хочеш.
Подивися сам на себе,
Як ти виглядаєш —
Голова вже трохи сива,
На ногу кульгаєш.
Цю дівчину, що ти сватав,
Не треба брехати —
Вона тобі обіцяла
Ногу порівняти.
Вибирай собі дівчину, щоби
Мала чорні брови і довгії коси,
Бо ті білі обскубані
Такі злі, як оси.
Щоби гарно заспівала,
Легко танцювала,
Щоби тобі по ногах
Вона не ставала.
Щоб раненько все вставала,
Тихенько ходила,
Щоби тебе до полудня
Вона не будила.
Щоб раненько все вставала
І піч розпалила,
Щоби тобі на полудне
Кулеші зварила.
Щоб варила легкі страви, —
Нехай не мудрує,
Бо квасоля і горох
Тебе дуже дує.
Щоби вміла все робити
Та ще й віск зливати,
Бо без цеї процедури
Ти не зможеш спати.
Ти вже вдома не ночуєш,
Спиш, де ніч попаде,
Як немає дівки в Коропці,
То йдеш в Горигляди.
Мама вже її зустріне
На своїм порозі.
Першу ніч ти з нею будеш спати
В своїм оборозі.
Ти, Андрію-парубію,
Маєш ганджів купу,
Як до року не вженешся,
То підеш на групу.

Останні два рядки кожного куплету повторюються два рази.

Йосип БОДНАР.
смт Коропець Монастириського району.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №79 (15399) від 5 жовтня 2012 року.

[Інф.: 09.10.2012. Оновл.: 09.10.2012]

Задарів: БОТЮК С. МОЄ СЕЛО

МОЄ СЕЛО

Над Золотою Липою розкинулось село Задарів —
Красиве, рідне і заквітчане село.
Років уже прожито тут немало.
Для мене дорогим уже було.
Тут народились діти і ростуть онуки,
Тут проживає вся моя рідня.
В селян тутешніх працьовиті руки,
Маленькі діти в школу йдуть щодня.
Стоїть велика церква, де каштани,
І сяють бані сріблом до небес.
Ось-ось задзвонить дзвін
І сповістить усіх про свято.
І скажем один одному:
— Христос воскрес!
— Воістину воскрес!

С. БОТЮК.
с. Задарів Монастириського району.

Джерело:
г. «Вільне життя», №28() від 07 квітня 2007 року.

[Інф.: 25.01.2009. Оновл.: 15.09.2012]

Міжгір’я: СТЕПАНЮК Борис. “Під черешнями й вербами ти, як сад, розцвіло...”

* * *

Під черешнями й вербами ти, як сад, розцвіло,
Ой Міжгір’я, Міжгір’ячко, моє рідне село…
Ти колиска життя мого, мого серця розмай,
Із далеких країв мене по-батьківськи стрічай.

Як чудово співають тут на весні солов’ї,
Тут з тобою зустріли ми юні роки свої…
У світи непізнані я пішов звідсіля,
Ой, Міжгір’я, Міжгір’ячко, рідні серцю земля...

Під Дністровськими зорями ти, цвітеш на весні
Тут кохати і жить на вік і тобі і мені.
А душа білим лебедем, мов на крилах зліта
Ой, Міжгір’я, Міжгір’ячко – стороно золота…

Борис СТЕПАНЮК.

Джерело:
???

[Інф.: 25.01.2009. Оновл.: 15.09.2012]

Горішня Слобідка: ГАНІШЕВСЬКИЙ о. Василь. ГОРІШНЯ СЛОБІДКА

ГОРІШНЯ СЛОБІДКА

Її душа
З дитячих літ в мені,
Де б я не був,
А це село є рідним.
Воно моє,
В нім мова, і пісні,
І слобідчани раді та привітні.
Його стежками
Я колись ходив
У зелен-ліс,
Хлоп’ям купався в річці,
Вслухався у пташиний переспів...
З селом я радий кожній новій стрічі.
З літами каламбур цей не мине.
Спитайте слобідчанина: — Ви звідки?
У відповідь усмішкою сяйне
І скаламбурить в риму:
— Зі Слобідки!

о. Василь ГАНІШЕВСЬКИЙ.
с. Ценів Козівського району.

Джерело:
г. «Вільне життя», №101-102(14663-146664) від 24 вересня 2005 року.

[Інф.: 25.01.2009. Оновл.: 15.09.2012]

Маркова: МЕТАНЧУК Євген. «РОМАНОВА ДОЛИНА»

Добре пам’ятаю, як улітку 1944 року в наше село прибула група хлопців-упівців, які за ніч поповнили запаси продуктів і подалися на відпочинок у ліс «Романової Долини». Та хтось зрадив і доповів червоним про них, і вранці почався бій з великою силою яничарів. У цьому нерівному бою полягло багато хлопців-упівців, які поховані в братській могилі Марківського лісу урочища «Романова Долина».

«РОМАНОВА ДОЛИНА»

Є в Марківськім лісі «Романова Долина»,
І знає про неї найменша дитина,
Бо там із-під бука вода витікає,
І хто спрагу має, туди повертає.
В часи лихоліття прийшли в цю долину
Вояки-упівці на денний спочинок.
Щоби лице вмити і води напитись,
З нічного походу трохи відпочити.
Та хлопці недовго тут спочивали,
Сексоти дізнались — червоним продали,
Туман лиш розвіявсь, роса землю вкрила,
Вже мчала в долину ворожа лавина.
З нічного походу хлопці відпочивали
І про зраду нічого не чули, не знали.
Та крикнув дозорний: — Вставайте, герої,
Беріть в руки зброю, готуйтеся, хлопці
Відважні, до бою, бороніть криницю
І свою домівку, що вам замінила лісову хатину.
А хлопці сказали: — Будем воювати, навалу
Червоних звідсіль виганяти.
І почався бій кровавий в лісовій долині,
Тільки жаль, що ми не знаєм сексотів понині.
І билися мужньо, як леви, герої,
Хоч було їх мало, й без доброї зброї.
Земля червоніла, здригалась від болю,
Бо рвались гранати тих хлопців за волю.
Ніхто не здававсь, не просив порятунку,
Бо були то хлопці міцного гатунку.
І полягло часть героїв за волю і честь,
За народ, Україну...
Поклали героїв у братську могилу.
Минають літа, і час стрімко плине,
А пам’ять жива про «Романову Долину».

Євген МЕТАНЧУК.
м. Монастириська.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №66 (15074) від 19 серпень 2009 року.

[Інф.: 15.09.2012. Оновл.: 15.09.2012]

Гончарівка: ДИСКУРСЬКИЙ Володимир. ПІСНЯ ПРО ГОНЧАРІВКУ

ПІСНЯ ПРО ГОНЧАРІВКУ

На долині, під горою,
Де з криниць б’є джерело,
Де манять ліси красою,
Там моє рідне село.

ПРИСПІВ:

Гончарівка, Гончарівка —
Керамічне ремесло.
Немов та чарівна квітка,
Розцвіта моє село.
Божий храм на видноколі
Став окрасою села.
Кому дяка? Божій волі,
Людям праці — честь й хвала.

Гарних виробів гончарних
Ми завдячуєм майстрам,
Хліборобам нашим славним,
А також газовикам.

ПРИСПІВ.

Де б не жив, де б не трудився,
Кличе батьківський поріг.
Край, в якому народився,
Я б покинути не зміг.

ПРИСПІВ.

Володимир ДИСКУРСЬКИЙ.
с. Гончарівка Монастириського району.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №99 (15107) від 11 грудня 2009 року.

[Інф.: 15.09.2012. Оновл.: 15.09.2012]

Коропець: МОЧКОДАН Ігор. ХРАМ

ХРАМ

Дім Мій — буде домом
Молитви в народів усіх...
Марко, 11,17
Як хто нівечить Божого храма,
Того знівечить Бог, бо храм Божий
Святий, а храм той — то ви!
1 Кор., 3,17

Вже майже цілих шість століть
З Дністром Коропець розмовляє.
Успенська церква тут стоїть
Й людей до Бога закликає.
І пам’ятає про минуле,
Про добрі і лихі часи,
Про працю й війни, які були,
Про брязкіт гострої коси.

Тепер Коропець знов цвіте,
Й живуть у ньому люди,
Він з часом й світом в ногу йде,
Про нього знають всюди.
В Коропці випало і нам
Сьогодні в мирі проживати,
Коли вознісся в небо храм
І над селом почав сіяти.

Його заклали вже давно
І навіть були збудували,
Та більшовизм прийшов в село,
І храм ганебно зруйнували.
Крізь сльози, ненависть й журбу
Людська любов до Бога
Пройшла і Другу світову,
І не одну важку дорогу.

Та доля зглянулось на нас
І щастя дарувала.
Настав таки спокійний час,
І Україна вільна стала.
Тоді зібралось все село
На це велике свято
І сили у собі знайшло,
Щоб храм новий побудувати.

У праці дочки і сини
Жили десяток років,
А стіни храму все росли
І йшли угору крок за кроком.
Якось по небу пропливла
Мала пташина зграя,
Тоді земля моя звела
Собор Святого Миколая.

Сьогодні храм в погожі дні
Усіх любов’ю наповняє,
В серця лихі і кам’яні
Він милість й ласку посилає.
Нехай же він багато літ
Іще буде стояти
І від негоди, горя й бід
Село моє оберігати.

Ігор МОЧКОДАН.

Джерело:
поет. збірка «Коли небо говорить з Землею», Т., «Воля», 1994.

[Інф.: 08.12.2009. Оновл.: 15.09.2012]

Велеснів: ОСТАП’ЮК Петро. ВЕЛЕСНИНИ

ВЕЛЕСНИНИ

Отут живу. Мій Велеснів отут,
На всю країну іменем єдиний.
Моя твердиня. Мій земний редут:
Веснянки, велеснянки — Велеснини.

Тут Велесові дзвони не змело —
Відлунює черідка давні гами.
З Трипілля виісторює село
Кремінними мужами і серпами.

У Велеснева пам’ять не хитка:
Шанує хліб і поминальні свічі,
Подвижницьке горіння Гнатюка,
Псалом і піт у сущому сторіччі.

...Отут — живу. Моя твердиня тут:
Пісні і люди, злі і теплі днини.
На людський суд із Велеснева йдуть
Мої синівські щирі велеснини.

Петро ОСТАП’ЮК.
с. Велеснів Монастириського району.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №37 (15357) від 18 травня 2012 року.

[Інф.: 15.09.2012. Оновл.: 15.09.2012]

Задарів: ФЕДИК Марат. ЦВІТУТЬ В ЗАДАРОВІ САДИ

ЦВІТУТЬ В ЗАДАРОВІ САДИ

Сади замріяно цвітуть
На синім небокраї
І барви ласкою пливуть
В світанковім розмаї.

Веселка в Липі Золотій
Купає довгі коси.
Фату розкинув вітровій
На яблуневі роси.

В садах співають солов’ї.
Йдуть парами кохані.
Розквітли обрії мої
У зорянім світанні.

А сад квітує імена,
Хто пестив юні віти,
І виграє весни струна.
Колише ніжні квіти.

Заграють райдужно плоди,
Медово, ніжно, зріло.
Цвітуть замріяно сади —
На серці юно, біло.

Марат ФЕДИК.

Джерело:
г. «Вільне життя», №48(13941) від 06 травня 2000 року.

[Інф.: 25.01.2009. Оновл.: 15.09.2012]

Бертники: БОГОНОС Богдан. МОЄ СЕЛО

МОЄ СЕЛО

Як люблю я тебе, моє рідне село,
Всі горби і ліси, і зелені поля,
Тут мій дім, тут батьків моїх рідна земля...
І дорожчого в світі для мене нема.

Тут усмішки людей зігрівають серця,
Спів пташок заспокоює миттю.
Тут сонце мені усміхнеться здаля
І теплом заворожить привітно.

Богдан БОГОНОС.
с. Бертники Монастириського району.

Джерело:
г. «Вільне життя», №38(13931) від 08 квітня 2000 року.

[Інф.: 25.01.2009. Оновл.: 15.09.2012]