Статті

Вірші та пісні про Кременець

ГРАНОВСЬКИЙ Олександр. ШИРОКИМ РАДИВИЛІВСЬКИМ ШЛЯХОМ

Місто Кременець Тернопільської області

ШИРОКИМ РАДИВИЛІВСЬКИМ ШЛЯХОМ

Широким Радивилівським шляхом
Із Тарнобору до яруг Крем’янця
Не раз у поросі ходив піском —
Вночі, або в залитім сонцем ранці,
Через Ікву та Королівський міст,
Оздоблений з давна-давен в легенди.
Тут весь терен плекає творчий зміст
І при старих ростуть нові легенди...

Обабіч при шляху стоять старі,
Як вік, високі, грубі осокори
Й тремтячим листям шепотять вгорі,
На жаль, заслужені гіркі докори...
Коло шляху, мов степ, торфяники,
Та в бур’янах занедбані могили.
При роздорожжі там стоять віки
Козацькі формою хрести похилі...

Вже зрівняні могили козаків,
Порослі травами, без квіт і рути,
Без запашних у зіллі васильків
Століття вже нащадками забуті.
Старі хрести у землю уросли,
Їх камінь різнобарвна цвіль укрила —
Й великі свідки мохом поросли,
Як їм дощі й вітри лице сточили...

Невже-ж добра не буде з їх ідей?
За що ж вони боролись? Що здобули?
Минає час... Коловорот іде...
Хіба на те, — щоб славу їх забули
Нащадки прадідів і гордих дій?!
Ми топчемось на місці, мов каліки —
Як світ чекає в нас нових подій!
Невже-ж загрузли ми в багні на віки?!

Мене бентежить думка: хто вони?
Здобули бій, чи мож’ програли битву?
В траві ж — змістовний відгук з давнини, —
Як тут вітри виспівують молитву,
Й за них дощі холодні сльози ллють...
Держім на віки пам’ять й ми з любов’ю
За кожну п’ядь землі і нашу путь
Давно окроплену святою кров’ю!...

Без написів й пропам’ятних таблиць—
Борців імен не знаємо й до нині...
Схились побожно в шані, сину, ниць
І бережи свої старі святині!...

1948

Олександр ГРАНОВСЬКИЙ.

Джерело:
Грановський О. Золоті ворота: Вибрані вірші (Упорядкув. та перед. слово Ю. Ярмиш). — К.: Інтел, 1992. — с. 28-29.

[Інф.: 20.07.2013. Оновл.: 20.07.2013]

ЧЕРНИХІВСЬКИЙ Гаврило. ПІСНЯ ПРО КРЕМЕНЕЦЬ

ПІСНЯ ПРО КРЕМЕНЕЦЬ

Знову над горами високо звився
білих пелюсток у травні рій.
В ніжне убрання врочисто одівся
Вічний Кременець, мій дорогий.

ПРИСПІВ:

Кременець рідний,
Кременець любий,
Кременець мій!
Синії гори,
даль неозора,
місто кохання і мрій.

Ось і зоря зайнялась вечорова.
Ліхтарі ще над містом горять —
Щиро так манить нас, манить діброва,
Солов’ї не затихли, не сплять.

ПРИСПІВ.

Стелеться дальня життєва дорога.
Помах прощальний шлють нам здаля
місто чарівне — розлуки тривога —
луки безмежні й чисті поля.

ПРИСПІВ.

Знову насняться нам зоряні ночі.
Спогади в юніть знов полетять.
Гору Замкову і Скелі Дівочі
будемо завжди ми пам’ятать.

ПРИСПІВ.

1988 р.

Гаврило ЧЕРНИХІВСЬКИЙ.

Джерело:
поет. збірка «Серця клич», Крем’янець, 1996.

[Інф.: 21.09.2012. Оновл.: 21.09.2012]

Василь ЖДАНКІН. БИЛИНА ПРО КРЕМЕНЕЦЬ

Місто Кременець Тернопільської області

БИЛИНА ПРО КРЕМЕНЕЦЬ

(пісня)

Та не всі ті орли, тай під небом закричали,
То не коні заіржали, не зелені мурав’ї,
То заграла княжа ватра у срібнії сурми
Та про військо ворожеє, про орду Батиєву.

Ой розлігся плач великий та по всій землі Волинській,
Розстелився дим їдучий по пустищах, по яругах.
Та й нема кому із військом на рать стати із ордою,
Бо було тих бусурманів більше, як піску морського.

І ступило враже військо тай до города Крем’янця,
Та й забили тужно дзвони у святих церквах Христових.
Ротаї й ротні люди виходили всі на гору,
У муровану фортецю за Траяна будовану.

Ще зоря не заіграла на злоті церковні бані,
Ще туман не розвівався першим вітром легковільним,
Ще малі, великі пташки солодко в гніздах дрімали,
Як подерлася на стіни зграя люта, бурундая.

Вставай всяк чесний мур, боронити святу Русь,
Вставай всяк чесний мур, боронити святу Русь.

Засурмили грізно сурми, дико заіржали коні,
Заіскрилося залізо, засвистіли гострі стріли,
Полилася кров гаряча і гора укрилась трупом.
А у небі закружляли зграї чорні гайвороння,

Так три днини і три ночі клекотіла люта січа,
Не один завзятий русич смерть знайшов на полі брання.
Та, як мур стояли руські, уповаючи на Бога,
І ординці відступали, лютувалися незмірно.

На четверту ніч по січі Ангел Божий об’явився
І сказав провідцю війська: «Брати воду із криниці»,
І щоб кониця ординська не знайшла дороги в гору,
З Божого благословення поливать водою схили.

А на ранок, на світанні Бог послав на землю стужу,
І низькі степові коні ледь діставшись до слизького,
Падали з верхівцями і котилися додолу
На велику радість руську.

Так молитвою до Бога врятувалася твердиня,
Стали на коліна люди, славу Господу воздавши
І розвіялась по світі сила грізного Батия.
Слава Божа помножилась і утвердилась в людях...

Слова і музика: Василь ЖДАНКІН.
Виконує: Василь ЖДАНКІН.

Джерело:
Альбом «Одкровення», www.pisni.org.ua

[Інф.: 03.06.2013. Оновл.: 03.06.2013]

ЦИБУЛЬСЬКИЙ Василь. СПОГАД ПРО МАЙБУТНЄ

СПОГАД ПРО МАЙБУТНЄ

У Кременці, при місяці, вночі
Скриплять ворота, брязкають ключі
В руїнах замку, у житті уявнім.
Княгині Бони фосфорична тінь
I голос Ірви, гомін поколінь,
I шум століть над городищем давнім.

Хоч з тих часів нікого там нема,
Та місяць в небі круглий, як чалма,
I на валах сліди старої злості.
В примарнім сяйві блисне ятаган
I бризне кров на стіни з давніх ран,
I глухо задзвенять козацькі кості ...

Так мало залишилось після них:
Пил каменю, іржа мечів старих,
Легенда з давнім нечітким початком.
Та хтозна, як мине нейтронний час,
Що після нас, мій брате, після нас,
Що після нас залишиться нащадкам?

04.04.1986.

Василь ЦИБУЛЬСЬКИЙ.

Джерело:
вибране «Я з тими, хто пішов, і з тими, хто прийде», Т., «Астон», 2001.

[Інф.: 21.09.2012. Оновл.: 21.09.2012]

МИСЬКО Олександр. МІЙ РІДНИЙ КРЕМЕНЦЮ

Місто Кременець Тернопільської області

МІЙ РІДНИЙ КРЕМЕНЦЮ

Гори вкритії Волинські
Завжди синявою,
Зачаровані віками
Стоять над Іквою.

Між горами, у долині,
Мій Кременець мріє,
Мов в віночку заквітчаний,
Увесь зеленіє.

Пишаюсь я і любуюсь,
Кременцю, тобою,
Полонив ти мою душу
Своєю красою.

Впиваєшся цілющою
Із джерел водою,
Зрошують тебе веселки
Чистою росою.

З лісів тебе гірський вітер
Завжди освіжає,
А аура віковая
Слави огортає.

Ти, Кременцю, не старієш
Сивими віками,
А все лише молодієш
З кожними роками.

Олександр МИСЬКО.
м. Кременець.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №27 (15451) від 5 квітня 2013 року.

[Інф.: 08.04.2013. Оновл.: 08.04.2013]

ЦИБУЛЬСЬКИЙ Василь. МАНДРІВКА

МАНДРІВКА

Був ранок, сонячний і світлий, і, відчувши
                                                            полегкість в тілі,
я вийшов з дому, і пішов
                                                            поперед себе
                                                                        без доріг і стежок.
Мене манили гори вдалині.
I тому, що найкоротший шлях, що вів до них,
мені здавався довгим, я розбігся
І перескочив з пагорба на гору,
неначе хлопчик з каменя на камінь.
Отак я на Воловицю ступив,
а з неї на Осовицю, а потім
на кам’янистий схил Дівочих скель.
А далі Черчу гору перейшов,
а там, замкнувши коло, зупинився
на Замковій горі,
і зверху глянув
на Кременець,
на древню чашу,
                          там
іскрилося
              залізними дахами
і пінилося
              натовпом людським,
і хлюпало через щербаті вінця
                                                зелених гір
вино життя.
    Я на горі стояв, а наді мною
                                                стояло небо,
синє і глибоке.
Мене манила неба глибина.
Я знову рушив по зелених горах
І знов по колу місто обійшов,
прискорюючи крок і поступово
перестаючи відчувати землю.
Ще коло, ще і от уже спіраль,
I по спіралі вгору,
                          вгору,
в небо!
I от уже розкований політ,
І синь така, небесна синь довкола,
І зверху синь і знизу —
там земля округлилась
І голубою стала.
I тільки небо і небесна синь,
І справжнє щастя вільного польоту!
Як зроду в небо тягнеться людина,
про землю забуваючи свою,
як іноді вона життя не бачить.
Та десь внизу заплакала дитина,
і я побачив, що стою
на Землі,
де все ще плачуть.

Травень 1986.

Василь ЦИБУЛЬСЬКИЙ.

Джерело:
вибране «Я з тими, хто пішов, і з тими, хто прийде», Т., «Астон», 2001.

[Інф.: 21.09.2012. Оновл.: 21.09.2012]

МИСЬКО Олександр. ГІМН КРЕМЕНЦЮ

Місто Кременець Тернопільської області

ГІМН КРЕМЕНЦЮ

(пісня)

Слава про тебе віками лунає,
Кременцю рідний, ти наш дорогий!
Вгорі над тобою фортеця дрімає,
Яку не скорив завойовник Батий.

ПРИСПІВ:

Шевченківський дух над тобою витає
Та дзвони церков мелодійно гудуть.
І аура слави тебе вповиває,
В віках кременчани тобою живуть.

На схилах твоїх сплять козацькі могили
Там Скелі дівочі і Божа гора.
Легенди про Ірву і мужність жіночу
Для нас зберігає твердиня стара.

ПРИСПІВ.

Зеленії гори тебе обіймають,
Цвітеш над Іквою, немовби в раю.
Тут постаті знані все слід свій лишають
І славу по світу розносять твою.

ПРИСПІВ.

Олександр МИСЬКО.
м. Кременець.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №7 (15431) від 25 січня 2013 року.

[Інф.: 28.01.2013. Оновл.: 28.01.2013]

ФОЛЬВАРОЧНИЙ Василь. КРЕМЕНЕЦЬ

КРЕМЕНЕЦЬ

Коней монгольських
Люте іржання,
Курява муром,
Стукіт копит.
Трави зелені
Зчорніли від жаху,
Кров перегусла,
Як річка, кипить!
Дико обурений
Хана Чінгіса
Хижий онук:
«Чом же ключів
Від Замкових мурів
Ще не поклали
До рук?»
Славні мужі,
Данилові вої,
Відповідь шлють
Із фортечних бійниць:
«Нам не ходити
Під татарвою,
Замкові гори
Не ляжуть ниць!»
Заспотикались
Монгольськії коні
На кістяках,
Перемитих дощем.
Трощаться стріли.
Здригаються гори,
Виром огненним —
Крові ворожої
Річка Горинь.
Піниться море,
Камінь фортечний
Горить.
Спалений шляхом
З пекельного бою
Рештки
Розбитого
Війська бредуть;
Чуєш, Європо,
Данилові вої
Мужньо від тебе
Відводять біду!

Василь ФОЛЬВАРОЧНИЙ.

Джерело:
ж. «Тернопіль», №5-6 за 1994 рік.

[Інф.: 21.09.2012. Оновл.: 21.09.2012]

ШОВКУН Володимир. КРЕМЕНЕЦЬКА ЛІРИЧНА

КРЕМЕНЕЦЬКА ЛІРИЧНА

В тумані срібляться Дівочі*,
Над Черчею* місяць встає.
Ой, де ж ви, коханії очі,
Де серденько вірне моє?

Зелене шепочеться віття,
Неначе про нашу любов.
Чому ж я без тебе самітній?
Чому тебе ще не знайшов?

У парку гармонія грає,
Спокою мені не дає.
А ти, моя люба, не знаєш,
Що серце тривожить моє.

Розсипавши зорі по небу,
Вже нічка прийшла на біду.
Та я і по зорях до тебе,
Кохана, доріжку знайду.

-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-
* Черча, Дівочі скелі — гори на Кременеччині.

Володимир ШОВКУН.

Джерело:
вибрані поезії «За днями дні», Т., «Лілея», 2001.

[Інф.: 21.09.2012. Оновл.: 21.09.2012]

ФАРИНА Ігор. У КРЕМЕНЦІ

У КРЕМЕНЦІ

У поступі відміряно вже крок,
І чутно велемовність диводзвонів.
Вдивляємось у сонячність із Бони,
Спішучи на майбутніх днів урок.

Ця дивнота, неначе на долоні.
У ніжності й невтомності хмарок
Зачаєно незнаного ковток,
Бо іншого немає у розгоні.

Таке це місто. Вічно юний птах
Летить, щоб побороти чорний страх,
Який бере в обійми в тишині.

Втіка душа з непевності утіх.
І лиш тоді зринає віщий сміх.
...Глибинне ожива не в однині!

Ігор ФАРИНА.

Джерело:
збірка краєзнавчої поезії «Різьби на словодреві», Т., 2009.

[Інф.: 21.09.2012. Оновл.: 21.09.2012]