Статті

Вірші та пісні про Збараж

ПАВЛИЧКО Дмитро. У ЗБАРАЖІ

Місто Збараж Тернопільської області

У ЗБАРАЖІ

У Збаражі, коло Франка Івана,
В юрбі народу я стояв колись.
Шуміла в небі синьо-жовта фана,
І Богом зайнята світилась вись.

Народ про землю говорив. Селяни, —
Скажіть, скажіть, — питалися мене, —
Коли колгоспу клятого не стане,
Хто виоре, засіє і зіжне?

А я в небесній золотій блакиті
Побачив замок Збаражський*. Стоїть.
А біля замку запорожці вбиті
Лежать, як хмари бойових століть.

Лежать у білих сорочках. До бою
Ішли, немов до праці косарі.
І біля них я бачив їхню зброю,
Не заржавілу, сяючу вгорі.

І я сказав скорботному Франкові:
«Учителю, мене проймає жах,
Я бачу вбитих і потоки крові
Над Збаражем, у синіх небесах.

Тепер, коли рвемося на свободу,
Зриваєм з себе ретязі Москви,
Що каже нам ця пам’ять небозводу,
Загорнута в козацькі рукави?»

І я почув: «Дивися, хлопче, вгору,
Все пізнавай, що бачиш, та збагни —
Там не натрапиш на міцну опору
Життя, що рве московські кайдани.

Земля — за неї всі на світі війни!
Але того не знають небеса,
Що знає наше поле кровосійне,
Де сонце хліба з колосків звиса.

Свобода — то земля. (Народ питає
Про землю, то про землю й говори.)
Геройські смерті небо пам’ятає,
А підлі й злі — невидимі згори.

Нас вороги катрупили потрохи,
Не всіх одразу, але всіх — в умі.
Ми як народ зі смертної епохи
З’явились, мов недобитки німі.

Вернулися з Сибіру Медобори,
І Збараж празникує, але стій:
Змосковщені почаївські собори
Ідуть на нас, як танки на розбій.

А наша мова досі у в’язниці,
Хоч є держава рідна, герб і стяг.
Вбивають нас політики дволиці,
Але цього ти вздриш на небесах.

Держава — то земля. Ми — безземельні.
Ми — батраки, хоч на своїй землі.
І смажать нас, мов рибу на пательні,
Владуючі хахли і москалі.

Держава — то земля, де українці
Не тільки орють, і не тільки жнуть,
А йдуть у президенти в мазепинці,
Чужим своєї персті не дають!

Держава — то земля. Не зійде з неба.
Її нам треба їсти, як храбуст.
Душею нам її почути треба,
Як мову й пісню з материнських уст!»

У Збаражі, коло Франка Івана,
Дивився я в майбутнє, як в обрив,
І до народу, мов тонка мембрана,
Учителя словами говорив.

15.X.2011

Цим віршем я хочу подякувати Збаражу за те, що 1990 року дав мені депутатський мандат до парламенту України.

Поет Дмитро ПАВЛИЧКО

Дмитро ПАВЛИЧКО.

-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.
* Помилка, правильно — збаразький.

Джерело:
г. «Літературна Україна», №?? від 27 жовтня 2011 року.

[Інф.: 27.06.2013. Оновл.: 27.06.2013]

КРИВОРОТЬКО Анатолій. СЛІДИ

Місто Збараж Тернопільської області

СЛІДИ

Шукає Збараж Морозенка
Уже четверту сотню літ.
Теребовлянський старостенко
Не може виказати слід.

Полковник з гетьманом Богданом
В нещадній битві замок брав.
Була гора кривавим жбаном
У чорногрив’ї збитих трав.

Летіли вершники гарячі,
Щоб розмести ворожий стан.
Лиш кінь відчув, як з лав козачих
Герой у вічність перейшов.

Народ спіткала журна втрата,
Всіма оплаканий загин,
І час новий не може знати,
Де морозенківський спочин.

Ані портрета, ні могили
Немає нині в козака,
Тому в художників безсилих
Він схожий на Кармалюка.

Ось так уява голо світить,
Що із невіглаством рідня.
А в козака яка освіта
І європейських мов знання!

Він весь у з’яві і в зниканні,
Неначе давнє і майбуть.
А, може, пам’ять у шуканні,
Що вічно збаражці ведуть!?

Анатолій КРИВОРОТЬКО.

Джерело:
ж. «Тернопіль», №5-6 за 1994 рік.

[Інф.: 2008. Оновл.: 20.09.2012]

ХОМ’ЯК Володимир. ЗБАРАЗЬКИЙ ЗАМОК

Місто Збараж Тернопільської області

ЗБАРАЗЬКИЙ ЗАМОК

На березі Гнізни твердиня стоїть,
Пеан наш безсмертя і слави,
Козацького роду святий оберіг,
Колиска відваги й наснаги.
Із зшитку минулих буремних століть
Знов велет постав із руїни,
Окроплений кров’ю усіх поколінь,
Воскреслий в вінку України,
Витає над замком відлуння боїв,
В них дух Богуна, Морозенка,
Хоругви Чарноти, і здвиг козаків,
І голос Богдана безсмертний.
Над Збаражем, в небі, летять журавлі,
Тужливо над містом курличуть...
Чи чуєш, мій друже, в небесній імлі
До тану нового нас кличуть.
Ми волю і віру у нове життя
Вже вкотре згубили в дорозі...
То ж знову ординська, проклята чума
Зухвало стоїть на порозі.
Нове павутиння сплітає вампір,
Не знає він меж, ні границі.
Йому зради мало, давай «рускій мір»
Й нахабно плює нам в зіниці.
Допоки будемо по вуха в багні
Стогнати від болю й розпуки?
Погляньте у небо, летять журавлі —
Провісники світла! Не круки...
Донині на Гнізні твердиня стоїть,
Пеан наш звитяги і слави,
Оновлений свідок усіх поколінь, —
Як парость нової держави.

Володимир ХОМ’ЯК.
м. Тернопіль.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №89 (15409) від 9 листопада 2012 року.

[Інф.: 03.12.2012. Оновл.: 03.12.2012]

КІРІНДАСЬ Володимир. ОБЛОГА ЗБАРАЖА

Місто Збараж Тернопільської області

ОБЛОГА ЗБАРАЖА

...Цей запах пороху вогнистий
У сивім замку не прочах.
Стоять, надіючись на Бога,
Суворі вежі у дворі.
Облога Збаража, облога,
Жорстока битва на порі!
Нечай нескорений з Богданом,
Із Морозенком — Кривоніс...
І вже настала мить жадана.
Звитяжець волю нам приніс.
Віки у далечі майнули,
Вогнем сяйнули на зірках.

Володимир КІРІНДАСЬ.
м. Збараж.

Джерело:
г. «Вільне життя», №35(15043) від 08 травня 2009 року.

[Інф.: 04.12.2009. Оновл.: 20.09.2012]

ГОНТАРУК Любов. ЗБАРАЗЬКИЙ ЗАМОК

Місто Збараж Тернопільської області

ЗБАРАЗЬКИЙ ЗАМОК

А по Княжій горі пронеслася орда,
Землю били ватаги чужинців.
І земля тут така, у цвіту, молода,
І тримається свято на жінці.

Вежі замку сягнули в густу давнину,
Сірий камінь благає терпіння.
А спокуса ще більша, коли я збагну
Це високе в століттях творіння.

І криниця отут, і п’янке джерело,
Вічно свіжі свічки сивих сосен.
Гнізна кинула в небо зелене весло
І до рук вітер лащиться босий.

Любий Замок! Урочисте місце подій!
Опускається вечір на схили…
І органи тремтять у серпанку надій,
І у вічність протягують крила…

Любов ГОНТАРУК.

Джерело:
Вірш запропонований авторкою.

[Інф.: 20.10.2012. Оновл.: 05.11.2012]

КІРІНДАСЬ Володимир. НАВАЛА

Місто Збараж Тернопільської області

НАВАЛА

До 350-річчя облоги Збаража

Волає з відчаю до Бога
Сувора вежа кам’яна.
Облога, краю мій, облога!
Довкіл — навала навісна.
Козацька слава не заснула,
Вирує далеч гомінка.
Шепоче Гнізна крізь минуле,
І сниться воля козакам.

Володимир КІРІНДАСЬ.

Джерело:
поет. збірка «Мелодії літа», Т., «Джура», 2006.

[Інф.: 28.01.2009. Оновл.: 20.09.2012]

ЯРМУШ Василь. ДУМА ПРО МОРОЗЕНКА

Місто Збараж Тернопільської області

ДУМА ПРО МОРОЗЕНКА

Гей, під Збаражем
криці смертельний дзенькіт.
Гей, під Збаражем —
кулі хмарами,
похилився з коня Морозенко,
пошматований
знахабнілими яничарами.
Гей, під Збаражем,
гей, під Збаражем
поле зранене, потолочене,
над Славутою сльози мамині
розлилися
піснями дівочими,
Гей, під Збаражем,
гей, під Збаражем,
щоб не брались серця зневірою,
горда дума козацьким стражем
підвелася
над Україню.

Василь ЯРМУШ.

Джерело:
ж. «Тернопіль», №5-6 за 1994 рік;
поет. збірка «Правди святе зерно...», Т., «Джура», 2003.

[Інф.: 20.09.2012. Оновл.: 20.09.2012]

КІРІНДАСЬ Володимир. ЗБАРАЖУ

Місто Збараж Тернопільської області

ЗБАРАЖУ

Збараж, замок-фортеця,
Храмів небесна краса.
Небайдужа для серця
Пишна дівоча коса.
Вишень і яблунь цвіт,
Розгулює містом туман,
Мрії високий політ...
Радує душу тюльпан.
Стрічкою в’ється Гнізна
І крає місто навпіл.
Край мій, моя Вітчизна
Просить гостей за стіл.
Чарує усіх «Прометей»,
Радість в душі звучить!
Серцю замало грудей —
Все зупинилось на мить.
Кличе святково дзвін,
Притишена мова птиць.
«Гомін» розбурхує плин —
Я схиляю голову ниць.
...Збараж — місто поетів,
Гетьманської слави теж,
Вкраїнських героїв-апологетів,
Охоронців стрілецьких веж.

Володимир КІРІНДАСЬ.

Джерело:
поет. збірка «Істина, що зорить», Т., «Джура», 2000.

[Інф.: 28.01.2009. Оновл.: 20.09.2012]

МАКОВЕЙ Осип. В ЗБАРАЖІ

Місто Збараж Тернопільської області

В ЗБАРАЖІ

Гой у славнім Збаражі
Аж два руські кандидати
Убігають о мандати,
А ні один Русі вражий...
То одному, то другому
Ручить Русь посольське крісло,
Я ж боюсь, щоби під двома
Ось случайно вно не трісло...
Щоб за славнії збаразькі
Кишки, гижки та ковбаски
Не вийшов з виборчої урни
Який третій «пан чепурний»...

(1889)

Осип МАКОВЕЙ.

Джерело:
???

[Інф.: 28.01.2009. Оновл.: 20.09.2012]

ГОНТАРУК Любов. ЗБАРАЖУ

Місто Збараж Тернопільської області

ЗБАРАЖУ

Збараже мій, моє місто-розмаю,
Ти — мов зернина з пшеничного поля.
Де ще знайти таку землю, не знаю.
Небо як прапор на гордих тополях.
Гнізна колише на хвилях світання.
Йду і боюся зронити хоч слово.
Може, то пісня моя неостання,
Може, то юність вернулася знову.
Мрія за піснею лине і лине...
Вийду, як доню, її зустрічати,
Сонячним променем — кожна стежина,
Тут мого роду початок.

Джерело:
ж. «Тернопіль», №5-6 за 1994 рік.

* У журналі перший рядок починається зі слів «Доле моя...» і пропущений 5 рядок вірша. Виправлено за авторським текстом.

ЗБАРАЖУ

І як впаде осінній лист
на відчаю фортепіанно
І геніальний піаніст
Легкою б’яззю витче п’яно

Тоді торкнеться наших пліч
І я той біль легкий не збалю
Високою сагою стріч
Із юності чарівний Збараж

І стане легко в тій красі
У замку вишуканій цноті
Де Гнізна сперлась на косі
І бусел всівся на болоті

І через міст пройде печаль
Хоч тут ніхто її не просить
Бо світ мій в Збаражі почавсь
І він ім’я любові носить

Джерело:
Запропонований авторкою.

Любов ГОНТАРУК.

[Інф.: 20.09.2012. Оновл.: 26.10.2012]