Статті

Вірші-присвяти Ігореві Костенку

Бойків Лідія. Гордіться мною

Меморіал на місці загибелі Ігоря Костенка на вул. Інститутській у Києві

Гордіться мною

Про нього пам'ятатимуть усі,
Він став героєм на своїй землі.
Тій, що зіткана з героїзму.
Все забувається, хіба напишуть пісню.
«Матусенько, лиш в тобі буде жити рана,
Пробач, не попрощався, можливості не мав я.
Повір, я не хотів, щоб таке горе сталось,
Не плач, живи і в серденьку май пам'ять.
Гордися мною, адже я тепер патріот,
Молися, мамо, до Бога, до висот.
Він допоможе, і я вас не забуду,
В тяжку хвилину підтримувати буду.
Ще накажи сестричці, щоб молилась,
А ще щоб добре в інституті вчилась.
І з батьком не сваріться ви, матусю,
Підтримуйте його, він зараз теж не в дусі.
Люблю вас всіх, та Україну більше,
Й поліг я, як в отій прекрасній пісні.
Тепер вже не почуєте мене,
Хіба що в снах прийду, неначе неземне.
І ви побачите тоді мене востаннє,
Більш не прийду, не хочу ворушити пам'ять.
Вам тільки зараз, мамо, важко,
Все заживе, повірте, вам поможе Божа ласка».

Лідія Бойків.
с. Зубрець Бучацького району.

Джерело:
г. «Нова доба», №13(8583) від 28 березня 2014 року.

[Інф.: 01.09.2014. Оновл.: 01.09.2014]

Ковалівська Галина. Крик душі

Меморіал на місці загибелі Ігоря Костенка на вул. Інститутській у Києві

А душу не убили

Пам’яті Ігоря Костенка

— Ігорку, Ігорчику, сину,
За що? Підкажи нам усім.
— За землю, мій тату, єдину,
Яку я всім серцем лелів.

— Ігорку, Ігорчику, сину,
За що? Ти матусі скажи.
— Матусю, не плач, я вже лину
До Бога любов донести.

— Ігорку, Ігорчику, брате,
За що? Я ж сестричка тобі.
— Я мусив, рідненька вмирати,
Щоб волю здобути тобі.

— Ігорку, Ігорчику, внучку,
За що? — ти ж надію убив?
— Любенька бабусю, гордися,
Я з Богом у серці по зову Вкраїни вчинив.

— Ігорку, Ігорчику, друже,
Чому? Таємницю відкрий!
— Пробачте, любіть, пам’ятайте,
Не зміг залишитись живий.

Галина Ковалівська.
с. Зубрець Бучацького району.

Джерело:
г. «Нова доба», №9(8579) від 28 лютого 2014 року.

[Інф.: 01.09.2014. Оновл.: 01.09.2014]

Кокіль Олена. Пробач, матусю

Могила Ігоря Костенка в с. Зубрець Бучацького району. 9 червня 2014 року

Пробач, матусю

Пробач, матусю, за тривожну звістку,
Яка тебе покликала в дорогу.
Прости, рідненька, що в труні вертаюсь
До тебе і до отчого порогу.

Прости за те, що змушую страждати
Батька, тебе, сестру, усю родину.
Прости, що довелось життя віддати
За нашу неньку — рідну Україну.

Я, як і інші, а нас так багато,
Безвинно полягли там, на Майдані.
Якби про нас подумав хтось раніше.
Цього, можливо, і було б не сталось.

Прости, матусю. Чую, як ридаєш.
Витри, рідненька, із лиця сльозу.
Я так люблю тебе і Україну,
Прости, що залишаю вас і йду.

Мене Господь покликав вже до себе.
Я потойбічним вже живу життям,
Вірю, матусю, що мені відчинять
Двері у рай. десь там — на небесах.

Простіть за мрії, які вже ніколи
Не збудуться. Рідненькі тату й мамо,
Простіть за біль, за те, що я прощаюсь
Вже не своїми, а отців устами.

Простіть, матусю, за гіркі ці сльози,
Простіть за передчасну сивину,
За чорну хустку, що не до лиця вам,
Простіть, голубко, я вас так люблю.

Дякую вам за доброту, за ласку,
і за слова «Мій рідний, любий сину».
Я залишаю вас, простіть, будь ласка,
Життя віддав я за Україну.

Саме ця мить прощає нас з тобою,
Коли вже пахне, матінко, весною,
Коли вже пташки в рідний край вертають,
А я з тобою назавжди прощаюсь.

Спасибі за турботу, пошану, співчуття,
За ці чудові квіти. Тут нібито весна.
Ніколи б не повірив, що скоро так покину
Тебе, кохану, рідних і неньку Україну.

Хотілось жити дуже, Вкраїну захищати.
Хотілось, щоб чекала мене додому мати.
Та мить — і обірвалось моє життя так рано.
Я жив, любив, я мріяв. І ось — мене не стало.

Прощають мене нині священики району.
Тут друзі, тут родина, тут часточка народу.
В мене в цю мить прохання було одне-єдиие:
Було б майбутнє краще у батьків і в України!

Олена Кокіль.
с. Ліщанці Бучацького району.

Джерело:
г. «Нова доба», №9(8579) від 28 лютого 2014 року.

[Інф.: 01.09.2014. Оновл.: 01.09.2014]

Бобин Тетяна. А душу не убили

Могила Ігоря Костенка в с. Зубрець Бучацького району. 9 червня 2014 року

А душу не убили

Землякові Ігорю Костенку і всім героям Небесної Сотні.

Мамо, пробач, що ти живеш в сльозах,
Що на дзвінки вже не відповідаю…
Ти знаєш: я уже на небесах,
Я звідти за тобою наглядаю.

Мамо, пробач, що я уже не поряд,
Що вплів у твою косу сивину.
Але я мав пожертвувать собою.
І доки ти живеш, то й я живу.

Я буду тебе сонцем зігрівати,
А на ніч листом тихо протремчу.
Я буду, мамо, сон твій пильнувати,
У двір до тебе птахом прилечу.

Я, мамо, не лежу в сирій землі,
Там тільки моє тіло поховали.
А душу не убили, мамо, ні,
Її смертельні кулі не порвали.

Тому ти, мамо, пильно приглядайсь:
Заплутаюсь я вітром в твоїх косах
Чи дощиком прийду. Ти не ховайсь.
А чи росою ляжу на покоси.

Що б не було, до тебе я прийду,
Веселкою всміхнусь тобі із неба.
І доки ти живеш, то й я живу —
За волю України і за тебе!

Тетяна Бобин.
с. Порохова Бучацького району.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №53 (15581) від 4 липня 2014 року.

[Інф.: 17.08.2014. Оновл.: 17.08.2014]