Статті

Вірші-присвяти Устимові Голоднюку

Пошуруєва Ольга. Коли тобі боляче так, що вже аж пече...

Меморіал на місці загибелі Устима Голоднюка на вул. Інститутській у Києві

* * *

У Небесній Сотні є хлопець, Устим Голоднюк. У нього була блакитна натівська каска, він вважав її своїм оберегом. У той день, 20 лютого, по Устима приїхав батько, ввечері вони мали їхати додому у Збараж. Чогось ця історія не йде мені з голови.

Коли тобі боляче так, що вже аж пече,
Ангел сідає тобі на праве плече.
Ангел сідає, і крила складає так,
Наче над головою в тебе не пустка, а дах.

І день такий сонячний, цвірінькають горобці.
Смішно, бо хочеться взяти блокнот, олівці
І малювати це місто, передвесняний шал.
Батько приїхав, ввечері на вокзал.

Тільки б сьогодні протриматись, Києве мій...
Ангел благає: «Не йди туди, чуєш, стій!»
Дивні короткі звуки... і чийсь плач.
Ангел шепоче сумно: «Малий, пробач...»

Підхоплює тебе на ручки, наче маля
І небо так близько-близько, а де земля...
Ти озираєшся і бачиш за змахом крил —
Блакитна натівська каска котиться під ухил.

22.02.2015

Ольга Пошуруєва.

Джерело:
* Сторінка на Фейсбуці

[Інф.: 25.02.2015. Оновл.: 25.02.2015]

Кошель Світлана. Вщухає дощ, ряснішає трава…

Меморіал на місці загибелі Устима Голоднюка на вул. Інститутській у Києві

Вщухає дощ, ряснішає трава…

Устимові Голоднюку та всій Небесній сотні

Вщухає дощ, ряснішає трава,
Стихає вітер, тягнеться до скроні
Яскрава квітка, ніби ожива,
Вростаючи стеблом в мої долоні.

Глибоке небо та багряні сни.
Розбитий шлях і поминки щоденні.
Яскрава квітка прагне до весни,
Вростаючи стеблом в мої легені.

Усі молились, жоден не воскрес.
Та головне, що не лишились в пастці.
Яскрава квітка пнеться до небес
Крізь чорну дірку у блакитній касці.

Світлана Кошель.

Джерела:
* «Говорить Майдан» // Збірка революційної поезії. — ВД «Чорнильна хвиля»: 2014. — 224 с. — С. 187.
* nebesnasotnya.in.ua

[Інф.: 07.02.2015. Оновл.: 07.02.2015]

Якимчук Соня. Не плач, моя рідна матусю

Меморіал на місці загибелі Устима Голоднюка на вул. Інститутській у Києві

Не плач, моя рідна матусю

Пам’яті Устима Голоднюка

Не плач, моя рідна матусю,
Прошу тебе — не тужи…
В далеку дорогу від тебе
Зібравсь я назавжди піти.
Я вітром прилину до тебе,
Погладжу голівку твою.
Я дощиком впаду на личко
І вмию сльозинку твою.
Я сонечком рано всміхнуся,
Пригорнусь до твого лиця.
Матусю, не плач дорогенька,
Бо дуже любив тебе я.
Пробач мені, батечку рідний,
Не зміг я до тебе дійти.
Пробач мені — мусиш додому
В холодній труні відвезти.
Мій татку, прошу, не журися,
Бо я ж тут не сам.
Тут друзів моїх ціла сотня,
Тут тихо, тут затишно нам.
Тут кулі не свистять, татусю,
І рана уже не болить.
От тільки одне мене мучить,
Одне мені дуже щемить —
Той снайпер, татусю, що цілив
У каску мою голубу.
Він думав мене він вбиває?
Ні! Вбивав він країну свою.
Він міг би за правду боротись,
За краще в країні життя.
Але він за гроші купився,
І буде до віку йому лиш ганьба.
Прощайте мої побратими,
Всі друзі, родино моя.
Прощайте, мої збаражани,
У вічність іду уже я.
А ви вороги начувайтесь, і знайте,
Що мрію не можна убить.
Як вітру не можна впіймати,
Як сонця не можна згасить.
Борися, мій рідний народе,
Борися за чесне життя,
Борися і пам’ятай,
Мене, Устима Голоднюка.

Соня Якимчук.

Джерело:
* nebesnasotnya.in.ua

[Інф.: 07.02.2015. Оновл.: 07.02.2015]

Дубініна Уляна. Знов небо падає, Устиме…

Меморіал на місці загибелі Устима Голоднюка на вул. Інститутській у Києві

Знов небо падає, Устиме…

Знов небо падає, Устиме… Небо падає!
Знов розпинають нашу Україну…
Біда одна не ходить… Боже праведний!
Ще скільки сліз пролити ми повинні?
Біда одна не ходить… Небо падає!
Війна іде… (до слів цих вже звикаємо)
Сто днів, як на землі цій вже немає Вас…
А ми Героїв досі ще ховаємо…
Ще й досі… досі небо падає, Устиме…
Ще й досі ллються сльози матерів…
Коли вже, Боже правий і єдиний,
Даш волю, мир і спокій цій землі?
Коли вже не «сидітимем в новинах»?
Коли не буде смерті, сліз, біди?
Щоб вберегти майбутнє України,
Тримай, Устиме, небо… не впусти…

12.06.2014

Уляна Дубініна.

Джерела:
* ukrainka.org.ua
* nebesnasotnya.in.ua

[Інф.: 07.02.2015. Оновл.: 07.02.2015]

Ющишин Олеся. Сотня ангелів на небі служать Богу…

Меморіал на місці загибелі Устима Голоднюка на вул. Інститутській у Києві

Сотня ангелів на небі служать Богу…

Пам’яті Устима Голоднюка

Небо падає! Кричав Устим!
Він кричав про допомогу!
Своїм тілом молодим
Закривав побратима
У нерівнім бою…
В тих очах ясних юнацьких,
В серці молодім, горіла жага
До життя, й віра в світле майбуття!
У майбутньому Устим мав би
Власний дім, а у нім: діточки маленькі милі,
І дружину — вірну подругу свою.
Де збиралася б уся родина
За святковим різдвяним столом.
Він творив би все для України,
Бо він дійсно патріот!!!
І текла у його жилах:
Вільна, щира, така тільки
В українця буває кров!!!
Не здійснилось…Впав юнак
На рідну землю, каска голуба в крові.
Ріки крові потекли, хлопці гинули усі…
Неможливо було зупинити запущений
Механізм убивств,так ніхто й не зміг…
Закрились очі юнака…
Та Устим у пам’яті зберіг:
Блакитне небо чисте й віру,м У вільну і єдину незалежну Україну!
Сотня ангелів на небі служать Богу
Й посміхаються з небес до нас,
Наші Герої, вони поруч з Богом!
Значить в Україні буде все гаразд!

27.03.2014 р.

Олеся Ющишин.

Джерело:
* nebesnasotnya.in.ua

[Інф.: 07.02.2015. Оновл.: 07.02.2015]

Гузій Назар. Він мовчки впав…

Меморіал на місці загибелі Устима Голоднюка на вул. Інститутській у Києві

Він мовчки впав…

Він мовчки впав…
І слова не сказавши —
Пішов на вічнеє життя у Рай.
А молодим він був,
Життя ще не пізнавши —
Навіки він покинув рідний край…
Лише почувся тихий стогін,
Тремор тіло все оволодів…
Літ двадцять лише йому минуло
А вже пішов у інший світ…
Він вже пішов…
Уже не повернути…
Навіки все покинув він земне…
А матір… матір…
Ніяк не може це збагнути,
Повірити не може в це…
Не вірить, що немає сина…
Ще молодий…ще жить і жить…
Та одцвіла уже його година,
І він покинув Україну назавжди…
Покинув…та лиш тільки тілом…
А дух його ще досі тут горить…
Дух патріота не запре в могилу,
Хоч мертвий він, та поміж нас живе…
Живе…і жити буде вічно!
Героєм став у боротьбі…
І тіло він поклав за Україну,
Щоб не жила ніколи та в ганьбі.

08.04.2014 р.

Назар Гузій.

Джерело:
* poetryclub.com.ua

[Інф.: 07.02.2015. Оновл.: 07.02.2015]

Тхір Надія. До раю рабів не пускають…

Меморіал на місці загибелі Устима Голоднюка на вул. Інститутській у Києві

До раю рабів не пускають…

Устиме, Устиме… Чому ти покинув
Цю землю таким молодим?
З Небесною сотнею в небо полинув,
Щоб краще жилося усім.
Був у мами єдиним сином,
Та покинув її… і свій дім…
Казав ти: «До раю рабів не пускають…»
Вільним був і залишився ним.
А матері серце від болю ридає…
Тебе її не заміниш ніким.
Хоч світ увесь чує «Слава Героям!» —
Та ти був для матері світом усім.
Не знав тоді батько, як їхав у Київ,
Що в Збараж тебе поверне в труні,
Він може гордитися сином-героєм…
Та біль на душі й сивина в голові…
Герої не вмирають! Ти житимеш вічно!
Ти України вірний син!
Той дух правди й волі незламних героїв
Потрібно пронести живим.
Здобув ти свободу для свого народу,
Про тебе розкажуть покоління нові,
Щоб більше ніколи не бути рабами
На своїй Богом даній землі.

Надія Тхір.

Джерело:
* nebesnasotnya.in.ua

[Інф.: 07.02.2015. Оновл.: 07.02.2015]

Гірняк Марія. Герої, мамо, не вмирають!

Меморіал на місці загибелі Устима Голоднюка на вул. Інститутській у Києві

Герої, мамо, не вмирають!

У пам’ять Устимові Голоднюку

Цвітуть каштани біло-біло,
алея в Києві ожила…
Та не забути нам ту мить,
і кров полеглого Устима,
І біле голубе крило
на землю добро не принесло.
Життя Устиму не вернуло…
Перед очима все життя промайнуло,
мов мить іскрою, пуля пролетіла
Устиму в синю каску влучила…
Мамо, ти, прости
та на алею слави приходи,
Богу за мене помолись.
Під дерево присядь,
і мить щасливу пригадай.
І сумно, мамо, нам було
та ми із батьком не здались…
Героями ми стали!..
Батько живий, а я у сотні.
Не плач, матусю, син живий…
Герої, мамо, не вмирають!
Вони живі, жива історія моя.
Пройдись, матусю, по алеї —
вона жива, і біла-біла
як голубе білесеньке крило.

07.04.2014

Марія Гірняк.

Джерело:
* nebesnasotnya.in.ua

[Інф.: 07.02.2015. Оновл.: 07.02.2015]

Рудановська Юлія. Небо падає, Устиме, подивися!

Меморіал на місці загибелі Устима Голоднюка на вул. Інститутській у Києві

Небо падає, Устиме, подивися!

Небо падає, Устиме, подивися!
Вже на сході полум’я багряне,
Горе й смуток по Вкраїні розлилися
І надія наша, наче квітка, в’яне.
Небо падає, Устиме! Звір вже поряд
Лязгає зубами на порозі.
Холодить його кривавий погляд…
Він не спить, він завжди насторозі.
Небо падає, Устиме! Ми самотні…
Ті, хто дупи гріють в кабінетах,
Розв’язали руки путлерській мерзоті,
Зраджуючи тих, хто жив в наметах.
Небо падає, Устиме! Як Наш Отче?
Чи зійде на нас Велична ласка?
Най згадає про лютневі ночі,
Покажи Йому пробиту каску.
Небо падає, Устиме! Потримай-но! —
Як же хочеться відчути запах волі!
Треба діяти рішуче і негайно!
Та без наших янголів ми кволі.
Ми — безпомічні сторонні перехожі…
Небо падає, Устиме! Допоможеш?..

Харків, 30 квітня 2014 р.

Юлія Рудановська.

Джерела:
* nebesnasotnya.in.ua
* nebesna-sotnya.in.ua

[Інф.: 07.02.2015. Оновл.: 07.02.2015]

Гайдуцька Юля. Поляг герой наш: рідний наш Устим…

Меморіал на місці загибелі Устима Голоднюка на вул. Інститутській у Києві

Поляг герой наш: рідний наш Устим…

Лежить труна, а в ній герой убитий,
Увесь у ранах, у крові…
Він синьо-жовтим стягом вкритий,
Навіки він в нашій душі…
Він вмер за нас і за Україну,
За волю рідної землі…
Душею й тілом став за Батьківщину,
Батьки його лишилися одні.
Та синя каска, що була щаслива,
Не помогла йому нічим…
Така ж то доля-доленька зрадлива,
Поляг герой наш: рідний наш Устим.
Пройдуть роки і будуть пам’ятати
Усіх людей, що віддали життя.
І нас не будуть більше розпинати
За тягу дійсного буття.

Юля Гайдуцька.

Джерело:
* nebesnasotnya.in.ua

[Інф.: 07.02.2015. Оновл.: 07.02.2015]