Статті

Вірші та пісні про Майдан і майданівців

Стронська Віта. Вірш у пам’ять про Героїв Майдану

Майдан. Київ. Похорон Михайла Жизневського. 26 січня 2014 року

Вірш у пам’ять про Героїв Майдану

Коли їхав батько, він сину казав:
«Синочку, мене дочекайся!
Щоб маму ти слухав та поважав».
А син йому вслід: «Повертайся!»

І він повернувся, але неживий,
Життя його згасло в хвилину.
Тато сміливий і молодий
Загинув за Україну!

Синочок не вірив, що тата нема,
І маму питав: «Як це сталось?»
А мама мовчала, немов нежива,
Бо серце її розривалось.

Та син зрозуміє, що тато його,
Героєм загинув за волю.
Заради майбутньго сина свого!
За віру і кращу долю!

Віта Стронська.

Джерело:
* Вірш надісланий авторкою.

[Інф.: 16.02.2015. Оновл.: 16.02.2015]

Філенко Наталія. Плач матері

Майдан. Київ. Похорон Михайла Жизневського. 26 січня 2014 року

Плач матері

Цвіте весна. А ти її вже не побачиш, сину.
Як ти її любив… Як ти любив життя!
Невже це правда?!Невже немає вороття?!
Мою кровиночку, моє дитя
Кладуть сьогодні в домовину… Сину!
Синочку мій. Ріднесенький,
Прокинься…
Всміхнись до мене. Серце материнське
Знесе, стерпить усі пережиття.
Прийме воно весь біль і горе світу,
Та не під силу серцю мами зрозуміти,
Коли іде дитина із життя…
Любов’ю серце матері живе,
Молитвою, надією в дитині.
Ніколи серце мами не прийме
Свого синочка бачить в домовині.
Весь світ кричить: «Герої не вмирають!»
Вкраїнці слізьми земленьку вмивають,
А серце мами… Сину, серце мами
Вмивається кривавими сльозами.
І біль страшний, і крик німий
На шмати душу розриває.
Мій світе! Цвіте! Ангелочку!
Надіє! Віро! Мій синочку!
Невже, невже тебе немає?!
Прокиньсь, дитинонько моя…
Чому ж там ти? Чому не я?!
Тобі б, синочку, весни зустрічати,
Життю радіти та цвісти…
Ти будеш ангелом із неба прилітати
В безсонні ночі до матусі-сироти.
Пішов у вічність ти, мій сину…
Із вірою, надією, в любові
За свій народ, за рідну Україну!
Невинна жертва молодої крові…
Простіть нас, мамо.
Й ти прости нас, сину,
Бо так не мало бути.
Народе мій, не смій синів забути!
Бо їх забуть — це вбить в собі людину!

Наталія Філенко,
уродженка с. Бишки Козівського району.
Валенсія — Тернопіль.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №77 (15605) від 24 вересня 2014 року.

[Інф.: 02.12.2014. Оновл.: 02.12.2014]

Кушнірик Богдан. Герої України і Майдану

Майдан. Київ. Вулиця Інститутська. 20 лютого 2014 року

Герої України і Майдану

У небезпеці батьківська земля —
злодійська влада продалась маньяку.
Назвали хлопців геббельси Кремля:
«Дурними-найманцями», «Юдами Барака».

А щоб був вибір для рабів сліпих:
«бендерами», «фашистами», «катами».
І проковтнули цей протухлий жмих
неандертальці до і після Ками*.

А юність йшла з брущаткою на псів,
вгодованих і навчених вбивати.
І падали синочки міст, і сіл,
і виносили ранених дівчата.

Ніхто! Ніхто від смерті не втікав!
А бронебійні кулі рвали тіло…
«Подайте камені!» — поранений благав,
палало небо і земля горіла.

Кати Москви стріляли навмання
І «есемеску» шле дівчатко мамі:
«Я помираю…», в розпачі рідня
і червоніє під ногами камінь…

Хто ж так народ мій добрий розізлив?
Бандюги, злодії, вовчари і горили,
і ті, хто брами ворогам відкрив —
більшовики і «Янека» дебіли.

Перемогли і батько, і спудей!
Шевченка внуки, козаки Богдана,
живуть безсмертні у серцях людей
ГЕРОЇ УКРАЇНИ І МАЙДАНУ!

2014 р.

Богдан Кушнірик.
м. Тернопіль.

Джерело:
Вірш надісланий автором.

[Інф.: 27.01.2015. Оновл.: 27.01.2015]

Бутовська Катерина. Віра

Майдан. Київ. Козацька залога на Хрещатику. 14 січня 2014 року

Віра

Від гніву народу ніхто не врятує вже владу.
Запущену вбивства машину зупинять вкраїнці.
І лише самі знайдем відповідь й раду:
Історії нашій ми віримо кожній сторінці.
Залежить від нас: або нині, або вже ніколи!
Лише б не зневіритись, — мужній народ переможе.
У нас є той стержень, якому є назва — це віра.
Бо довго тривати зло, впевнені, вже і не може.
Тиск сили лише викликає у нас протидію.
Ще висохнуть сльози і всі залікуються рани.
І в люті морози молитва і віра нас гріє.
У душах козацьких нащадків — мільйонні Майдани.

Поетка Катерина Бутовська

Катерина Бутовська.
с. Більче-Золоте Борщівського району.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №72 (15600) від 5 вересня 2014 року.

[Інф.: 29.11.2014. Оновл.: 29.11.2014]

Кушнірик Богдан. Ворогам людства

Майдан. Київ. Міліція охороняє пам’ятник Леніну. 1 грудня 2013 року

Ворогам людства

Опам’ятайтеся! Не прагніть неможливого,
вбиваючи навколо все живе,
грабуючи сиріт і ветерана сивого,
бо ненажерливість планету розірве.

Опам’ятайтеся, бо не проститься вам,
людиновбивці, непрощенний гріх!
Спасайте душі — наш безцінний крам,
поки не винесли не вічне за поріг…

Опам’ятайтеся, бо скупчилось над вами
людських прокльонів чорне вороння.
Дивлюсь на ваші неприступні брами
і бачу в лігві виплід вовченят.

Опам’ятайтеся, бо там де ви, там горе,
там «геволюції», теракти, там війна,
концтабори, терор, голодомори…
Неспокій в світі, то чия вина?!

Господь не дасть вам світ завоювати,
бо Він дав кожному планети острівець.
Опам’ятайтесь, ненажери біснуваті,
бо до любові кличе нас Творець!

2013 р.

Богдан Кушнірик.
м. Тернопіль.

Джерело:
Вірш надісланий автором.

[Інф.: 27.01.2015. Оновл.: 27.01.2015]

Швак Степан. Про матір, трьох синів, три тополі і зозулі

Майдан. Київ. Мама. 7 лютого 2014 року

Рубрика

Про матір, трьох синів, три тополі і зозулі

Присвячую Героям першої Небесної Сотні,
що віддали життя за Україну.

Ой у полі три тополі
Посадила мати,
Коли трьох синів-соколів
Проводжала з хати.

Три тополі в чистім полі
Ростуть, підростають,
Три дівчини водицею
Щодень поливають.

На Вкраїну війна чорна
Вихорем упала,
Затужили три дівчини,
Мати заридала.

Три тополі в чистім полі
Ростуть, підростають,
Три дівчини чорнобриві
Слізьми поливають.

Занемогла стара мати,
Мов чаєчка б’ється,
Мо’ вісточка від синочків
Додому приб’ється.

Cонце сходить і заходить,
День за днем минає,
Лютий ворог в своїм лігві
Вже хрипить-конає.

Сонце сходить! Сонце сходить!
Світ зацвів весною!
Ждуть соколів три дівчини,
Мати й три тополі.

Минув рочок, минув другий,
Вже й третій минає,
Не вертають наречені,
Сини не вертають.

Бо той син, що був найстарший,
Наклав головою
Десь в чужині під Берліном
За чужую волю.

А той син, що середульший,
Згинув в Заураллі,
Бо за вчительство загнали
Від людей найдалі.

А той третій, наймолодший,
Пішов в партизани,
Щоб Вкраїну боронить
Від зайдів поганих,

Щоб Вкраїні повернути
Славу, честь і волю,
Та в однім жорстокім бою
Наклав головою.

Пливе сум, пливе над світом
Материн тужливий...
Ой сивими зозулями
Стали чорнобриві.

Ой щовесни три тополі
Гілля опускають,
Ой щовесни три зозулі
До них прилітають.

Прилітають і тужливо
Та й щодень кукують,
Нещасливі свої роки
По черзі рахують.

Стара мати синочків
Вже не виглядає:
Стара ненечка сивенька
В землі спочиває.

Ой рахують воріженьки
Нашу щасну долю,
Пустить хочуть чорних круків
Знов по нашім полю,

Що колоссям золотистим
Виграє-хвилює,
А життя в нас буйноцвіттям
Весняним нуртує.

Три тополі в чистім полі
З туги засихають,
Три дівчини-зозулини
Кукують-ридають.

Ой минули страшні роки
І десятиліття,
Із півночі знову суне
До нас лихоліття.

Чорні круки знову летять
На нашу країну,
За собою залишають
Лиш смерть та руїну.

Ой затужіть, трембітарі,
У свої трембіти,
Що вже перша наша сотня
Попрощалась з світом.

Бийте в сурми, сурмачі,
Без перепокою:
«Уставайте, сини вірні,
З ворогом до бою!

Бо на святе діло кличе
Вас Вкраїна-мати,
Щоби лихих чорних круків
За межу прогнати.

Щоб матері за синами
Тяжко не ридали,
Щоб зозулями дівчата
З горя не ставали.

Щоб Вкраїна розцвітала
Й набиралась сили,
Щоб сини честь, славу й волю
Знову воскресили».

Степан Швак.
с. Кут Гусятинського району.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №72 (15600) від 5 вересня 2014 року.

[Інф.: 29.11.2014. Оновл.: 29.11.2014]

Кушнірик Богдан. Вирують Майдани

Майдан. Київ. Віче на Майдані Незалежності. 1 грудня 2013 року

Вирують Майдани

І знову «Майдани», і знову «Вітя»
народ свій «кинув», як «лохів». Знову!
На площі вийшли онуки і діти,
в столиці, в Донецьку, в Криму і у Львові…
Вирують майдани, бо юнь хоче жити
не в «Южной губернії» — в рідній країні
варити сталі і сіяти жито,
людей любити, дітей ростити,
щоб не продавали лани України!
Ховали зраду кремлівські стіни
і Юди знову рахують гроші,
бо докерувалися — все розікрали.
Терпіння ввірвалось, вирують площі,
сховались від гніву народу «кидали»
за мури, за спини вгодованих звірів
із тих, чиї предки служили катами.
«Шестьоркі» ще брешуть, та хто їм вірить?
Онуки ніколи не стануть рабами!
Онуки достойно повинні жити
і не повертатись в бараки «ГУЛАГу».
Нащадки хочуть із світом дружити.
Нащадки мають козацьку відвагу.
На площах вогнище волі нетлінне
і поряд із сином, і мати, і тато.
Гордися своїми дітьми, Україно,
бо їх не купити і не залякати!

грудень 2013 р.

Богдан Кушнірик.
м. Тернопіль.

Джерело:
Вірш надісланий автором.

[Інф.: 27.01.2015. Оновл.: 27.01.2015]

Сковронська Марія. Прощання на Майдані

Майдан. Київ. Похорон Михайла Жизневського. 26 січня 2014 року

Прощання на Майдані

Майдан ридав, а сотня в небо йшла,
Один за одним наче янголята.
Тут, на землі прощались матері,
А в небі зустрічала Божа Мати.

Майдан стогнав, а сотня в небо йшла,
Земля змішалась з кров’ю і сльозами.
Ридали всі: і рідні, і чужі,
І кров текла із серця, наче з рани.

Летіли тихо, хоч земля тряслась,
Хоч небо поливало їх сльозами.
Лиш ангел колискову їм співав
На тій дорозі, що веде до мами.

Летіли тихо, хоч майдан ридав,
Як ті пташки летіли в небо раннє.
Востаннє хтось дитину цілував,
І сам не вірив, що це все востаннє.

Боліли рани та вже не болять,
Жовто-блакитний стяг покрив їх тіло.
Один за одним шикувались в ряд,
Героїв сотня в небо полетіла.

Марія Сковронська.
с. Великий Говилів Теребовлянського району.

Джерело:
Вірш надісланий авторкою.

[Інф.: 29.11.2014. Оновл.: 29.11.2014]

Чуйко Ірина. Герої не вмирають! (пісня)

Майдан. Київ. Вулиця Інститутська. 20 січня 2014 року

Герої не вмирають!

(пісня)

Це не кіно, не гра — війна насправді,
Де кожен постріл, то ціна Життя.
Злочинець-снайпер відібрав назавжди,
Приніс у Дім наш крові пролиття.

Приспів:

І плакав дощ...
Їх небо колисало.
І плили труни
В човниках долонь.
Ридав народ...
Герої не вмирають!
Сини найкращі
З сотень оборон.

Голосить болем Україна-мати,
Аж в небесах відлунює Душа.
На жаль, збулося — брат іде на брата,
Гіркотний плід медового ковша.

Приспів.

Під синьо-жовтим знаменом Свободи,
Шин чорний дим як захисту вогонь.
Ішли на смерть за Волю для народу.
Небесну сотню,
Боже,
Оборонь!

Приспів.

Поетка Ірина Чуйко

Ірина Чуйко,
музика Ярослава Злонкевича,
аранжування Юрія Майданика,
співає Марія Кашуб’як.

Співає Марія Кашуб’як

Посилання на відео на каналі YouTube

Ноти

Ноти пісні «Герої не вмирають!». Слова Ірини Чуйко, музика Ярослава Злонкевича.

Джерело:
Зі сторінки на Фейсбуці.

[Інф.: 01.01.2015. Оновл.: 01.01.2015]

Плюта Вікторія. Живим щитом прийшли стояти...

Майдан. Київ. Вулиця Банкова. 6 грудня 2014 року

* * *

Живим щитом прийшли стояти
Всі небайдужі до життя,
А ти продовжуєш стріляти…
Поглянь — і матір там твоя.

Вона, вмиваючись сльозами,
Стоїть з іконою в руках,
Тебе благає вдень словами,
А вночі молиться у снах.

Тремтять від жалю неньки руки,
І мати не збагне ніяк:
Чом голосу благальні звуки
На тебе діють, як коньяк.

Слова її — мов дощ разючий:
Ти ніби чуєш… здався б враз,
Та розвертаєшся, колючий,
Бо знов лунає чийсь наказ.

...Мене одне ж лише турбує,
І це не злитки, не калач —
Коли ж нарешті син почує
Своєї мами слізний плач.

Вікторія Плюта.
м. Тернопіль.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №70 (15598) від 29 серпня 2014 року.

[Інф.: 29.11.2014. Оновл.: 29.11.2014]