Статті

Вірші-присвяти Григорію Барану

ЛОБУР Богдан. І ПІД КОНЕМ, І НА КОНІ

Поет, журналіст, громадський діяч Григорій Якович БАРАН

БАРАН Григорій Якович
(псевдонім — Радошівський)
поет, журналіст, громадський діяч
(01.12.1930, с. Радошівка, нині Шумського району)

І ПІД КОНЕМ, І НА КОНІ

Григорію Радошівському на його вісімдесятиліття

Прийшла зима вісімдесята,
Мороз, як дзвоном, в серце б’є.
Тріщить, розвалюється хата,
Що в неї вклав життя своє...

Наш зодчий–будівник Григорій,
Свідоме все своє життя
У тяжких злиднях, в лютім горі
Він будував без каяття.

Ту рідну хату — Україну.
І тисяча таких, як він,
Що в спадок мали лиш руїну
Й ледве підводились з колін.

Тепер браталися й раділи...
Від Львова в Київ ліг ланцюг
І на майданах душу гріли,
І гордістю кріпив нас Рух.

Будив і звав у нові лави
Борців, героїв і творців
Не для збагачення чи слави —
До волі, правди й поготів...

Та знову нас лихий попутав,
Ми вбили клин у свій поріг —
Мабуть, не винесли покути,
Ще за Богдановий «прогріх».

Рух розкололи, роздрібнили,
Як безголові чи сліпці.
А партій, Боже, натворили!
У всіх булава у руці.

Життя крутилось, як у жорнах
Святе засипане зерно.
Над нами знову лихо чорне
Своє підняло знамено.

Після майданів никла слава,
Зневіривсь й занепав народ,
Бо знову продана держава
Й мільйони тут хапуг-заброд.

Вже бенкетують в Україні,
Забули й Бога на землі.
А що ж народ в своїм стремлінні,
Вже під конем чи на коні?

Вже мова матірна зникає...
Язик ламають всі на «ля»
І українець відчуває,
Що вліво крутиться земля.

Ніяк вже не змогли з’єднатись...
Всі патріоти! Всі вожді!
Недоторканні... Демократи...
А як зарадити біді?

О, тут то братія не знала!..
Як пошесть в тілі — ненасить...
Їх розум обручем скувала...
І так він каменем лежить!

Сидить задуманий Григорій,
В зажурі буйна голова.
Його музей — то світ героїв,
А в Україні — татарва!

Григорій мовить до Івана:
— Ту шаблю, що ти розламав,
І, кинувши до ніг Богдана,
Її ти не перекував?

А той уголос розсміявся,
Аж покотилася луна,
— Ще прийде час, тобі признамся —
Зцілиться шабля Богуна.

— Отож, мій брате, якось буде,
Ми поки що таки живем,
І серце наше б’ється в грудях —
Колись своє ми «відтовчем»!

І вдарить слава зі Зборова,
Як грім із марева століть.
Луною Києва і Львова,
І загримить на цілий світ!

Чи правда це, о милий Боже!
Чи сон в тривогах суєти?..
Може, Господь нам допоможе
Хоч Україну зберегти!

Григорій встав. Чомусь погладив
Свою музейну булаву...
О, козаки, я вас не зрадив,
Я вами жив і так живу!

А тут дзвенять вже тости... тости...
Здоров’я зичуть козаки
І щирі друзі, а навпроти
Поети і його книжки...

З автографом своїм тримають
В дарунок. Слава аж гуде...
Григорія всі поважають...
І вірять. Час новий гряде!

Тож многа літа тобі, брате,
І творчих успіхів — до ста!
Не смій ніколи сумувати! —
Ти в нас людина «золота».

І всій твоїй родині слава —
Поетам, друзям, всім творцям,
Щоб відродилася держава,
Така, яка потрібна нам!

Богдан ЛОБУР.
м. Тернопіль.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №3 (15219) від 14 січня 2011 року.

[Інф.: 17.09.2013. Оновл.: 17.09.2013]

ЛЕЖАК Павло. НЕ ПРИТОПТАЛИ ЙОГО СОВІСТЬ

Поет, журналіст, громадський діяч Григорій Якович БАРАН

БАРАН Григорій Якович
(псевдонім — Радошівський)
поет, журналіст, громадський діяч
(01.12.1930, с. Радошівка, нині Шумського району)

НЕ ПРИТОПТАЛИ ЙОГО СОВІСТЬ

Присвячую своєму вчителю і патріоту
України Григорію Яковичу Радошівському.

Він щиро любить Україну,
За неї мучився в краю чужім,
Бо є достойним її сином —
Любові промінь горить в душі.
Сибірські протяги і окови
У пам’ять вгризлись, як іржа,
Не притоптали його совість
Ні підлі допити, ні жах.
Не зрадив неньки, рідної мови.
І навіть карцер не залякав.
Кобзар, як струмінь живого слова,
Йому у душу силу вливав...
Літа минули...
Став журналістом,
Далі провадив шлях молодий.
Прибув у Зборів, у славне місто,
І поріднився з ним назавжди.
Щодня з людьми він, щодня працює,
Промені серця гріють музей.
Козацька слава тут бенкетує
І закликає сюди гостей.
Тут є мушкети, круті шаблюки,
Сліди козацької боротьби.
Той скарб зібрали невтомні руки.
Цей храм Григорій для нас зробив.
За козаченьків щиру молитву
Господу Богу приносить день.
На діарамі «Зборівська битва»
Богдан Хмельницький полки веде...
Щиро вам вдячний, пане Григорію,
За цей козацький світлий храм.
Ваші поезії славлять Зборів,
Серця завеснюють щедро нам.

Поет Павло ЛЕЖАК

Павло ЛЕЖАК.
с. Білокриниця Зборівського району.

Джерело:
г. «Вільне життя», №63(14487) від 22 червня 2004 року.

[Інф.: 17.09.2013. Оновл.: 17.09.2013]