Статті

Вірші-присвяти Богданові Хаварівському

ФАРИНА Ігор. ВІДЛУННЯ

Архівіст, педагог, краєзнавець, громадсько-культурний діяч, літератор Богдан-Роман Васильович ХАВАРІВСЬКИЙ

ХАВАРІВСЬКИЙ Богдан-Роман Васильович
архівіст, педагог, краєзнавець, громадсько-культурний діяч, літератор
(01.09.1948, с. Гумниська Теребовлянського району)

ВІДЛУННЯ

Богданові Хаварівському

Доноситься до нас цей гул ріки.
І вже за ним ти, друже мій, не встежиш.
Ножами зла порізані роки
В жарінні всі приховують пожежі.
Зникають в часоплині поїзди…
Не зна ніхто, у котрому вагоні
Днів твоїх загубилися сліди,
Бо ми й тепер такі же невгомонні.
Клубочиться паруюча вода,
Ковтнувши в себе всі почуті луни.
Пора жадання молодість віта
Й торкає тихо невідомі струни.
Шепочуть губи спрагло: «Озирнись!»
Нема чужого світла за тобою.
Ніколи душу не покличе вись,
Якщо вона не зрідниться з луною.

Ігор ФАРИНА

Ігор ФАРИНА.
м. Шумськ.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №68 (15492) від 28 серпня 2013 року.

[Інф.: 06.09.2013. Оновл.: 06.09.2013]

ЛЕВИЦЬКИЙ Михайло. Була пора усіх гарячих справ...

Архівіст, педагог, краєзнавець, громадсько-культурний діяч, літератор Богдан-Роман Васильович ХАВАРІВСЬКИЙ

ХАВАРІВСЬКИЙ Богдан-Роман Васильович
архівіст, педагог, краєзнавець, громадсько-культурний діяч, літератор
(01.09.1948, с. Гумниська Теребовлянського району)

* * *

Богданові Хаварівському

Була пора усіх гарячих справ,
Був день осінній, щедрий на удачі.
І я, малий, до кошика складав
Разом з грибами радощі дитячі.

І вперше розумів, що ця земля,
Із гаєм цим, із цим небесним дахом
Моя навік... Та раптом звіддаля
Донісся крик — трагічний голос птаха.

І чулось: окрик більшає, росте,
І є щось в нім незвідано-глибинне,
Що притаманне птахові, проте
Вспадковане, напевно, від людини.

Ну, чим могла зарадити біді
Збентежена, сумна душа хлоп’яти?..
Вертав додому й думалось тоді,
Що птах, мабуть, когось із рідних втратив.

Вже скільки літ від тих далеких днів.
Уже не раз, було, журба і туга
На плечі завдавали і мені
Важкий тягар навік втрачати друга.

Лиш десь оркестр прощально заридав,
Чи крик «швидкої» тишу розпанахав —
Звіддалеку до мене доліта,
Мов з-під землі, трагічний голос птаха...

Михайло ЛЕВИЦЬКИЙ.

Джерело:
поет. збірка «З останньої пелюстки літа», Т., «Джура», 2004;
поет. збірка «Вівторок», Т., «Збруч», 1994.

[Інф.: 16.06.2013. Оновл.: 16.06.2013]

ОНИСЬКІВ Михайло. ПЕРШОВЕРЕСНЯ СИН

Архівіст, педагог, краєзнавець, громадсько-культурний діяч, літератор Богдан-Роман Васильович ХАВАРІВСЬКИЙ

ХАВАРІВСЬКИЙ Богдан-Роман Васильович
архівіст, педагог, краєзнавець, громадсько-культурний діяч, літератор
(01.09.1948, с. Гумниська Теребовлянського району)

ПЕРШОВЕРЕСНЯ СИН

Богданові-Романові Хаварівському —
моєму землякові і товаришу,
директорові державного архіву
Тернопільської області (ДАТО) —
щастя багато! І не лише на 55-ліття.

Богдан народився під сурми вітрів.
Зростав Хаварівський на лоні Поділля.
У прізвищі власному слово «архів»
Заплуталось помежи літер, як доля.
А Гумниська рідні, ясна Теребовль,
Біленькі хати і сади в білоцвітті,
До вас він сьогодні ізнову прийшов,
Звідкіль пташенятком полинув по світі.
Мав змалку він потяг до отчих джерел,
До мови коханої й красного поля.
Й обрав за дружину одну із сестер
З краси України — з Подолля.
А букове листя, старі Чернівці,
Славетний університете,
Від вас почалися не манівці, —
Дорога пряма, де вибоїни й злети.
Спочатку профтех, а відтак, а відтак
Начоблуправління освіти.
О як то хотілось, хотілось то як
Горіти, горіть й не згорати.
Ідеї нацшколи він першим втиснув
В старі, ще прокрустові міхи.
І вірив, що іншим несе він весну
Під рідні, як ластівка, стріхи.
Та це не сподобалось — так! — багатьом
(Навіщо дітей перти за океани?
Хай тутка їдять кашу із молоком,
Від каші в них личенько буде рум’яне)
Підрізали крила в польоті крутім
(А діти собі наростили ті крила).
А потім до нього чи просто по тім
Судьба новий дім прихилила.
І тут він відкрив зразу перший той клас,
Бо знає, що мусить в нас бути основа.
Кепкують із батька Устим і Тарас:
— Навіщо тобі та «Русалка Дністрова»?
А він все клепає скарбничку ідей
(Усе конференції й книги),
Бо мусить привчити вкраїнських людей
Іти по гостинці, зрадливі ж бо криги.
Отак і пряде свіжу нитку віків,
Щоб людство ще більше у спадок надбало.
І не випадково словечко «архів»
У прізвищу тому, як сонце, заграло.

Михайло ОНИСЬКІВ.

Джерело:
г. «Вільне життя», №??(???) від ?? ?? ???? року.

[Інф.: 16.06.2013. Оновл.: 16.06.2013]