Статті

Вірші-присвяти Борисові Харчуку

ФАРИНА Ігор. Цих днів-скарбів не розікрали...

Письменник Борис Микитович ХАРЧУК

ХАРЧУК Борис Микитович
письменник
(13.09.1931, с. Лози, нині Збаразького району — 16.01.1988, м. Рига, нині Латвія, похований у м. Київ)

* * *

Пам’яті Бориса Харчука

Цих днів-скарбів не розікрали
Ні лихоліття, ні біда.
Хіба чекатиме неслава,
Як серце вийшло на майдан?

Ще будуть будні таємничі
Дивитись через бурі в синь,
Відкриє дивнота обличчя
Тобою пізнана Волинь.

Судилось все. Але не знає
Про це ця зболена душа,
Котра ходить не вміє скраю —
Сліди щомиті залиша.

На пісню віковічне право
Через упізнавання снів,
Руці дарує не неславу,
А збуджені скарби цих днів.

Ігор ФАРИНА.

Джерело:
збірка краєзнавчої поезії «Різьби на словодреві», Т., 2009.

[Інф.: 16.06.2013. Оновл.: 16.06.2013]

ЗАЛІЗНИЙ Валерій. ВИШНЕВІ НОЧІ

Письменник Борис Микитович ХАРЧУК

ХАРЧУК Борис Микитович
письменник
(13.09.1931, с. Лози, нині Збаразького району — 16.01.1988, м. Рига, нині Латвія, похований у м. Київ)

ВИШНЕВІ НОЧІ

Пам’яті письменника Бориса Харчука

Вишневі ночі полонили шлях,
Той шлях Подільський, що веде на Лози.
Спадають сльози-роси у житах,
І гуркотять на видноколі грози.

То не громи — то гул козацьких лав,
Що мчать у бій на ворога віками.
Крилаті коні в повені заграв
Торують шлях міцними копитами.

За ними мчать звитяжці січові
Й повстанці — мужні лицарі свободи
З любов’ю в серці й смутком на чолі
За долю українського народу.

Не зупинити повноводний плин
Борців національної ідеї.
Не замовкає, кличе волі дзвін,
Підносять смолоскипи прометеї.

Валерій ЗАЛІЗНИЙ.

Джерело:
поет. збірка «Нездоланний дух», Т., 2007.

[Інф.: 16.06.2013. Оновл.: 16.06.2013]

РИМАР Олександр. СПОГАД

Письменник Борис Микитович ХАРЧУК

ХАРЧУК Борис Микитович
письменник
(13.09.1931, с. Лози, нині Збаразького району — 16.01.1988, м. Рига, нині Латвія, похований у м. Київ)

СПОГАД

Світлій пам’яті Б. Харчука

Я зустріч пригадав, якої не було
На березі веселої Горині,
І Ваше призадумане чоло,
Що сном моїм ввижається донині.
Горить вогонь відроджених багать,
Слова й діла у мить одну плетуться,
Та ще усяка псевдоблагодать
Із підлістю по закутках сміються.
Чому ж така невдячна ти, плането?
Немов на рани знов хтось сипле сіль,
Сутану одягнувши з етикету...
Час закрутивсь у вихорі земнім
І щойно соінь в зиму огорнулась,
А Ви уже на віражі крутім
Востаннє друзям щиро усміхнулись.

Олександр РИМАР.

Джерело:
ж. «Тернопіль», додаток 4, 1992.

[Інф.: 16.06.2013. Оновл.: 16.06.2013]