Статті

Вірші-присвяти Степанові Будному

ОНИСЬКІВ Михайло. ЧАКЛУНКА-БЕРІЗКА

Поет Степан Будний

Степан БУДНИЙ

(23.08.1933, м-ко Струсів Теребовлянського р-ну — 22.06.1958, м. Тернопіль, похований у Струсові)

ЧАКЛУНКА-БЕРІЗКА

Пам’яті Степана Будного

Відшуміла гроза понад краєм
І веселка зійшла серед трав.
Біг поет до зеленого гаю,
Щоб спіймати її за рукав.

ПРИСПІВ:

А в гаю, а в гаю біле диво:
Хороводи беріз молодих.
Він помітив чаклунку вродливу
Серед них, серед них, серед них.

Взяв за руку грайливу і вивів
Аж на річку, поблизу села.
Щоб вона на крутому обриві
По-дівочому мрійно росла.

ПРИСПІВ.

2013 рік.

Поет Михайло ОНИСЬКІВ

Слова М. Ониськіва,
музика М. Чорного.
м. Тернопіль.

Ноти

Ноти пісні-присвяти Степанові Будному «ЧАКЛУНКА-БЕРІЗКА». Слова М. Ониськіва, музика М. Чорного.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №67 (15491) від 23 серпня 2013 року.

[Інф.: 26.08.2013. Оновл.: 26.08.2013]

СЕНАТОВИЧ Оксана. “Він клени любив, як люблять братів...”

Поет Степан Будний

Степан БУДНИЙ

(23.08.1933, м-ко Струсів Теребовлянського р-ну — 22.06.1958, м. Тернопіль, похований у Струсові)


* * *

Він клени любив, як люблять братів;
ті клени зелені під вікнами в мами,
коли не писала кохана листів,
втішали його листками.

Він друзів чекав і, чекаючи, знав,
що ночами самотність чола не остудить —
бо клен на вітрах, як той маг, програвав
голоси його друзів з літстудії.

І коли закипіли кров’ю бинти,
шепотів крейдяними вустами:
хотів би я кленом у небо врости,
щоб залишитись, люди, з вами.

І коли ота біла по нього прийшла,
одсахнувся од неї руками...
«Мій клене зелений!» — торкнулась чола
Україна з очима мами.

Оксана СЕНАТОВИЧ.
м. Львів.

Джерело:
поет. збірник «Син землі», Львів, «Каменяр», 1997.

[Інф.: 07.08.2008. Оновл.: 30.09.2012]

ТАРАБІЙ Михайло. МОВ ОЗИМИЙ ЗАСІВ

Поет Степан Будний

Степан БУДНИЙ

(23.08.1933, м-ко Струсів Теребовлянського р-ну — 22.06.1958, м. Тернопіль, похований у Струсові)


МОВ ОЗИМИЙ ЗАСІВ

Вкрила мла осіння гори пеленою,
Стихнув над полями гомін після жнив.
В Бережанах липа тужить за тобою,
Та, що ти, Богдане, в спомин посадив.
Із століття глибів, наче символ волі,
Все ти поміж нами у нелегкий час,
В нескоримій думці, провістю у слові,
Віщою снагою окриляєш нас!
Хоч не раз боліли дум твоїх тривоги,
Застеляла очі, мов полуддя, ніч.
Таволгою слались в чужину дороги,
Та не в’яв ніколи твого слова цвіт.
А воно, мов поклик, знамено крилате,
Мов озимий засів, що проріс в сніги.
І тепер зове нас: чуєш? Чуєш, брате?!
Для мети святої серця не щади!
Ввік про тебе слава в світі не загине,
Хоч давно спочив ти у чужій землі.
Твоє горде ім’я забуть не поглине
І твої безсмертні в тузі «Журавлі».
Що в далекий вирій зграями знялися,
Та чи всі додому знову прилетять?..
На вітрах холодних крила понеслися,
З самого порання все летять… летять…
Відлітають птиці у краї теплінні,
Падає в минуле їх тривожне «кру».
І голосить болем небо у молінні
Тугою твоєю «крилонька зітру…»

Михайло ТАРАБІЙ.
м. Копичинці.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №87 (15407) від 2 листопада 2012 року.

[Інф.: 01.12.2012. Оновл.: 01.12.2012]

ПЕТРУК-ПОПИК Георгій. ОСТАННІЙ ДІАЛОГ З ПОЕТОМ СТЕПАНОМ БУДНИМ

Поет Степан Будний

Степан БУДНИЙ

(23.08.1933, м-ко Струсів Теребовлянського р-ну — 22.06.1958, м. Тернопіль, похований у Струсові)


ОСТАННІЙ ДІАЛОГ З ПОЕТОМ СТЕПАНОМ БУДНИМ

— Чом спохмурніли лікарі?..
Скажи, Георгію, ти ж медик.
...В очах було щось від зорі,
Що тане в сяйві Андромеди,
В своїй галактиці —
                            і мріє:
«Згоріти — це ще не кінець —
Летить від мене промінець,
Моїм він серцем Всесвіт гріє...»

Ми йшли його останнім літом.
Спинились раптом — голуби
Злетіли з площі, знявши вітер
Над нами біло-голубий.

Він знову в очі мені глянув:
— Скажи — я правди не боюсь...
— Я вірю — житимеш, Степане, —
Сказав я: знав — не помилюсь.

1958

Георгій ПЕТРУК-ПОПИК.
м. Тернопіль.

Джерело:
збірка поезій «Думаю вголос», К., «Радянський письменник» 1990.

[Інф.: 07.08.2008. Оновл.: 30.09.2012]

ЯРМУШ Василь. “Від розлуки посивілий камінь...”

Поет Степан Будний

Степан БУДНИЙ

(23.08.1933, м-ко Струсів Теребовлянського р-ну — 22.06.1958, м. Тернопіль, похований у Струсові)


* * *

Від розлуки посивілий камінь
Цементує похоронні оди...
— Мамо, мамо, — лине над полями, —
Чом ти на могилу не приходиш?
Ой прийди до мене на світанку
В непогожу, каламутну днину,
Заспівай ридаючи: — Степанку,
Люлі-люлі, спи моя дитино.
Смерть героя житиме віками,
Смерть поета — біль всього народу...
— Мамо, мамо, — лине над полями, —
Чом ти на могилу не приходиш?
Мамо, мамо... Хоч на мить єдину
Ще прийди вечірньою порою...
— Ой не встану, не зведуся, сину,
Бо землі багато наді мною.
— Мамо, мамо, — ген по тому боці, —
Я живу у пісні ніжнокрилій...
Люди, люди, сонця мені, сонця,
Нащо ви плечима заступили.
Я б пішов стежинкою до річки
Із тобою, матінко, мій друже.
...Ой живе у світі десь Марічка,
Що любила і що досі тужить.

Василь ЯРМУШ.
с. Острів Тернопільського району.

Джерело:
поет. збірник «Син землі», Львів, «Каменяр», 1997.

[Інф.: 07.08.2008. Оновл.: 30.09.2012]

ПЕТРУК-ПОПИК Георгій. БАЛАДА БОЛЮ

Поет Степан Будний

Степан БУДНИЙ

(23.08.1933, м-ко Струсів Теребовлянського р-ну — 22.06.1958, м. Тернопіль, похований у Струсові)


БАЛАДА БОЛЮ

Послухав серце матері як син,
А як поет своє послухав серце.
Відчувши кличні шепоти тривог,
Пішов шукати чарівного зілля.
Бо не повірив, що на цій землі
Нема травиці чи води такої,
Яка б сочилась соками життя
І вгамувала всі жалі та болі.
Поміж сумним горицвітом ходив,
Питав поради у дзвінких конвалій...
І під калину в рідний луг пішов
Та й зупинивсь над голубим джерельцем:
Хотів напитись — доля не дала...

Георгій ПЕТРУК-ПОПИК.
м. Тернопіль.

Джерело:
поет. збірник «Син землі», Львів, «Каменяр», 1997.

[Інф.: 07.08.2008. Оновл.: 30.09.2012]

ЧУЙКО Ірина. ЧЕРВОНІ МАКИ І ТЕРНОВИЙ ЦВІТ

Поет Степан Будний

Степан БУДНИЙ

(23.08.1933, м-ко Струсів Теребовлянського р-ну — 22.06.1958, м. Тернопіль, похований у Струсові)


ЧЕРВОНІ МАКИ І ТЕРНОВИЙ ЦВІТ

Степанові Будному

І пахне день, настояний журбою,
Десь ніч згубилась поміж Дивосвіт,
І закружляють у танку з тобою
Червоні маки і терновий цвіт.
І крок вперед, і крок назад — прокляття,
Ці кроки марні, як Сизіфів труд.
Замінимо любов-брехню — сум’яттям,
Ніколи словом не очистим бруд.
Відпахне день, розіп’ятий межею,
Плакуча скрипка зронить сльози з віч,
І заспіває в унісон з душею
Предивну пісню українська ніч.

Ірина ЧУЙКО.
м. Тернопіль.

Джерело:
поет. збірник «Син землі», Львів, «Каменяр», 1997;
г. «Вільне життя плюс», №47(14951) від 14 червня 2008 року.

[Інф.: 07.08.2008. Оновл.: 30.09.2012]

ПАСЛАВСЬКИЙ Андрій. ЙДЕШ ТИ ДО СОНЦЯ, СТЕПАНЕ

Поет Степан Будний

Степан БУДНИЙ

(23.08.1933, м-ко Струсів Теребовлянського р-ну — 22.06.1958, м. Тернопіль, похований у Струсові)


ЙДЕШ ТИ ДО СОНЦЯ, СТЕПАНЕ

Твої нас поболюють рани,
І серце твоє нас болить.
Ідеш ти до сонця, Степане,
Ти з нами в дорозі щомить.
Прощально кружляли лелеки,
І пам’ять, як вічність, не вмре.
Надгробний твій камінь нелегкий
Й для мене стає тягарем.
Тужіль, немов власну, несу я,
І смуток скипа на устах,
Хоч пісні нев’януча туга
Із слова твого пророста.
Продовжують заспів поети —
Твоя не змовкає струна.
До сонця, Степане, ідеш ти,
Ти з нами, ти серед нас.

Андрій ПАСЛАВСЬКИЙ.
м. Бережани.

Джерело:
поет. збірник «Син землі», Львів, «Каменяр», 1997.

[Інф.: 07.08.2008. Оновл.: 30.09.2012]

ХОМ’ЯК Володимир. ЛЮДИНА ДО СОНЦЯ ІДЕ

Поет Степан Будний

Степан БУДНИЙ

(23.08.1933, м-ко Струсів Теребовлянського р-ну — 22.06.1958, м. Тернопіль, похований у Струсові)


ЛЮДИНА ДО СОНЦЯ ІДЕ

Пам’яті Степана Будного.

Слався, моє Тернопілля,
Сповнене барвами дня,
Людям щасливої долі
В пісні ти дало життя.

Соками вічно поїло
Дочок своїх і синів,
В літню годину зродило
Співця тернопільських ланів.

В спалахах світлої днини
Думи свої він ростив,
В серце твоє материнське
Слово поета зронив.

Як жайвір в ранкові хвилини
Про рідні краї заспівав,
Так Будний красою людини
Свій шлях у безсмертя проклав.

Він славив життя трудівниці,
Красу волошкових полів,
Джерельную воду криниці
Й бадьорість медових вітрів.

Він мріяв життям сьогодення,
Про сонце, що в край наш прийде,
Бо твердим, розміреним кроком
Людина до сонця іде!

Тож слався, моє Тернопілля,
І слово поета живе,
Що юне моє покоління,
На подвиги в праці веде.

Хай з нами у лавах крокує
Це слово, як клич у буття,
І впертість, і віру гартує,
Як сонце гартує життя!

07.02.1986

Володимир ХОМ’ЯК.

Джерело:
поет. збірка «Сонцецвіт», Т., «Підручники і посібники», 2004.

[Інф.: 30.09.2012. Оновл.: 30.09.2012]

ОНИСЬКІВ Михайло. СТЕПАН БУДНИЙ

Поет Степан Будний

Степан БУДНИЙ

(23.08.1933, м-ко Струсів Теребовлянського р-ну — 22.06.1958, м. Тернопіль, похований у Струсові)


СТЕПАН БУДНИЙ

Диптих

1

Відшуміла гроза понад краєм,
І веселка зійшла серед трав.
Біг поет до зеленого гаю,
Щоб спіймати її за рукав.
А в гаю, а в гаю біле диво:
Хороводи беріз молодих.
Він помітив чаклунку вродливу
Серед них, серед них, серед них.
Взяв за руку грайливу і вивів
Аж на річку, поблизу села,
Щоб вона на крутому обриві
По-дівочому мрійно росла.

2

Блакитні ранки увійшли в палату,
Лягли на рани квіти і слова:
— Ой сину, сину, — голосила мати, —
Невже мені за тебе доживать?
А він лежить, оперезаний бинтами,
До серця дмуть із небуття сніги.
Та встане він і спраглими вустами
Весняні поцілує береги!
Як боляче... Як радісно у світі!..
Спиває щастя й муки він сповна.
Його пісні — тривоги несповиті —
Злетілись, наче птиці, до вікна...

Михайло ОНИСЬКІВ.
м. Тернопіль.

Джерело:
ж. «Тернопіль», №5-6 за 1994;
поет. збірник «Син землі», Львів, «Каменяр», 1997.

[Інф.: 07.08.2008. Оновл.: 30.09.2012]