Статті

Вірші та пісні про Медобори

Сірий Сергій. Пісенні Медобори (пісня)

Пісенні Медобори

(пісня)

Дзвінке, мов пісня, слово Медобори.
Назвати так можливо тільки рай.
Але у нас так називають гори,
Бо щедрий на красу Подільський край.

Приспів:

Пісенні Медобори —
Тернопільська земля.
Співають тут і гори,
І ріки, і поля.
У світанковім хорі —
Пташині голоси...
Пісенні Медобори —
Мелодія краси.

Коли вітри зривають з неба зорі,
Безслідно не зникають їх вогні.
Вони живуть у квітах Медоборів,
В неопалимій диво-купині.

Приспів.

Легенд відлуння горами блукає
Про Наливайка, славу козаків,
Про те, як ждуть тут, мріють і кохають
Під шепіт трав і щебет солов'їв.

Приспів (2).

Сергій Сірий

Слова: Сергій Сірий,
музика: Леонід Попернацький,
виконує: Софія Павліченко.

Джерело:
www.pisni.org.ua

«Пісенні Медобори» в mp3: слухати, завантажити

[Інф.: 06.09.2013. Оновл.: 23.05.2014]

Швак Степан. Квітень у Медоборах

Квітень у Медоборах

Веселий, бадьорий
З мандрів кругосвітних
До нас повернувся
Знову місяць квітень.

Сонечко із неба
Всміхнулось грайливо,
Теплом-промінцями
Землю оповило.

Біло-білим цвітом
Сад замолодився,
Вітерець спочити
На вишнях спинився.

Бджілки-трудівниці
В сопілочки грають,
Дітвору маленьку
Із хат викликають.

Хмарка, мов кораблик,
Сонечко закрила
Й дощиком дрібненьким
Земленьку зросила.

Гори-Медобори
Громом обізвались,
Луки різнобар’ям
Квітів засміялись.

За селом у полі
Хлібороб співає,
Золоте у землю
Життя висіває.

Степан Швак.

Джерело:
збірка віршів «У плині часу», Т., «Горлиця», 2001.

[Інф.: 09.09.2012. Оновл.: 23.05.2014]

Гриб Антон. Помандрую в Медобори (пісня)

Помандрую в Медобори

(пісня)

Помандрую в Медобори,
У чарівну таїну.
А ти, вітрику проворний,
Не жени хмар пелену.

Не овець біжать отари
У надійне укриття —
Жене вітер з дощем хмари,
Неслухняний, як дитя.
Треба швидше поспішати
І пірнути в зелен гай.
Від грози в розкішних шатах
Мене, лісе, заховай.

Розгорілись в хмарах спори.
Мені, небо, не грози.
Закурили Медобори
Сиву люльку від грози.

2006 р.

Антон Гриб

Антон Гриб.

Джерело:
Гриб Антон. Чарівне дерево: Пісні. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. — 96 с.

[Інф.: 23.07.2013. Оновл.: 23.05.2014]

Чепурко Богдан. Медобори

Медобори

У сухотному листі із розводами плям на легенях по вуха
на колінах печалі поблизу трави-мурави
як джерельно як стрімко стрімкоче дзюркоче потік край
посухи
послухай
Біля сухи постій біля мами поплач шви на віях порви пореви

Це летять журавлі в океан перелітній летять прозирають
повітря
Відлетіли ще з-літа від літа в майбутні літа як полин
Це стоїть на столі зеленава нежаба незграба пузата півлітра
проводжаючи поглядом оком пророка що третім назвали
відлітаючий клин

У радінні поплач бо вертаються все ж (а казали не вернеш)
ті літа золоті той літак що упав та любов що була й відлетіла
безтіла
Заросте поросте попіл вій твоїх відгорілих утіх і невмілих
цілунків
густесеньким дерном
Терном сипле дрібушки антизорями встеле колючі ключі уночі
посивіла Сивілла

Це густе це письмо це землі непекуча текуча кров на стигмі
розлита пролита
Це печаль провидіння одкровення співаючих в небі
як шрами крізь обрій нажитих рядків
Це твоя це душа без потреби невмита проста посполита
це твій шлях в небесах у небесних огнях у подолі даремно
прожитих років

Зупинився літак Ні не так В землю сів навкарачки
Ми з тобою пили а на палях стриміли літа
ми до мами ішли до Вкраїни ішли Невмирачки
День як день Ти була Ти як осінь була золота.

10.11.2000 р.

Поет Богдан Чепурко

Богдан Чепурко.

Джерело:
поет. збірка «Викрадення Європи», Львів, «Каменяр», 2004.

[Інф.: 09.09.2012. Оновл.: 23.05.2014]

Гриб Антон. Ой у горах Медоборах (пісня)

Ой у горах Медоборах

(пісня)

Ой у горах Медоборах
Та й калина розцвіла.
Там дівчина-подолянка
Гарну пісню завела.
Лине пісня про Карпати,
Про Дніпро співають.
А мене чарують гори,
Ті, де мед збирають.

Приспів:

Хай цвітуть на землі
Щедрі гори — гаї,
Медобори мої
Наймиліші в світі.

Збруч у горах Медоборах
На цимбалах виграє
І співає Україна
Про оновлення своє.
Ой ви, рідні, серцю милі,
Гори барвінкові,
Зацілую ваші квіти,
Як уста медові.

Приспів.

Ой у горах Медоборах
Соловейко звеселя,
Пахне цвітом калиновим,
Квітне щедрістю земля.
Ой ви, пишні диво-гори,
Розцвіли розмаєм,
І щаслива пісня лине
Понад славним краєм.

Приспів.

1970–1992 р.

Антон Гриб

Антон Гриб.

Джерело:
Гриб Антон. Чарівне дерево: Пісні. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. — 96 с.

[Інф.: 23.07.2013. Оновл.: 23.05.2014]

Субчак Антін. Медобори (пісня)

Медобори

(пісня)

В ріднім краю Медобори —
Невеликі, але гори.
Як тут мило на світанку
У рожевому серпанку.
Кличуть хвилі волошкові
Краєвиди пелюсткові.
Де Франкові вічні скелі
На вікнянськім небосхилі.
Чеше вітер дні червневі.
Зрілі грона черешневі.
Всі гаї зеленочолі.
І пісні птахів на волі.
Линуть думи стоголосі
В історичному колоссі,
Кожна з них — віків данина.
Різноцвіття полонина.
Погляд крила розкидає,
А душа пісні співає,
Зачарована красою —
Праподілля сивиною.
Люди добрі, суне горе —
Захистім же Медобори!
ПАНТАЛИХА вже пропала.

1981 р.

Поет Антін Субчак

Антін Субчак.
н. в с. Романівка Теребовлянського р-ну.

Джерело:
збірка віршів «Терниста доля», Т., «Лілея» 2009.

[Інф.: 09.09.2012. Оновл.: 23.05.2014]

Гриб Антон. Кличуть Медобори (пісня)

Кличуть Медобори

(пісня)

Йду лісами-борами
Та милуюсь горами,
Що Поділлям в’ються
Й солодко звуться
Медоборами.

Приспів:

Ой гори ви мої —
Віків сліди,
Зелений спів гаїв
Манить сюди.
В медових квітах трав
Бринить роса.
У Медоборах
Землі краса.

Барви тут незгаснії
Всіх чарують казкою,
Щедрі і веселі
Люди та оселі
Ваблять ласкою.

Приспів.

Грає Збруч долиною,
Гомонить з калиною.
Я цей край кохаю,
Щиро називаю
Батьківщиною.

Приспів.

1981 р.

Антон Гриб

Антон Гриб.

Джерело:
Гриб Антон. Чарівне дерево: Пісні. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. — 96 с.

[Інф.: 23.07.2013. Оновл.: 23.05.2014]

Лубківський Роман. Медобори

Медобори

На зрізах стебел закипають соки,
Тужавіють восково качани,
Черешні дикої гілля високе
Береться барвою тонкої жовтизни.
То серпнева рука, тяжка од змори
Торкається кряжистої гряди.
І сочаться медами Медобори,
І пахнуть Медоборами — меди.
Я народився тут. В далекім літі
У білому подільському селі.
Стояли пшениці ущерть налиті,
Ішла війна велика по землі.
Останні відкотилися обози,
І їм услід журились бідарі...
Важенні череваті бомбовози
Несли на схід смертельні тягарі.
Не пам’ятаю, як нашестя п’яне
Вривалося в надвечоровий смерк.
Горіли села по ночах. Краяни
Йшли у вогонь за мене, йшли на смерть.
Я в сорок п’ятім дочекався тата —
В розтоптаних чоботях, з речмішком.
Сміялася комірна наша хата,
Як чорний хліб, накритий рушничком...
Ішли селом війська, як день, веселі,
Стелилася рум’яна пилюга.
Крутилася в безумній каруселі
Земля, як медівник, пахка й туга.
Я землю цю, відроджену і чисту,
У золоті вечірньої води,
По вінця повну сонячного хисту,
Де навіть з каменю течуть меди,
Я землю цю, молочну і медвинну,
Із шрамами окопів на чолі,
Проречисту, речисту і єдину —
Цілую мовчки в чорні мозолі.
Я звідси, повертаючись усоте
До запаху хлібів і лободи,
Несу до щільника, збираю в соти
Для Батьківщини сонячні меди...

Роман Лубківський.

Джерела:
ж. «Тернопіль», №1 за 1991 рік;
ж. «Тернопіль», №5-6 за 1994.

[Інф.: 30.12.2008. Оновл.: 23.05.2014]

Федчишин Ігор. Медобори

Медобори

Чимало віршів я вже написав,
снував не раз по нетрях інтернету,
та споглядав земну красу планети
крізь розбишацтво вірусних застав.

Та дуже мало написав про край,
святий куток моєї Батьківщини,
в якому зріс з маленької дитини,
десь там сліди моєї пуповини,
батьків могили і ворота в Рай.

Лише прошу: завчасно не журіть,
бо то і є та райська насолода —
відчуть себе частинкою народу,
якому майже шість тисячоліть.

- - - - -

В басейні Бугу і приток Дністра
із берегів стрімить височина,
що звуть Поділлям і, неначе пряж,
її вкраша Подільський кряж —
то Медобори, рідна сторона.

Перлина краю, медоносний світ,
знялися вверх тоді, коли й Карпати,
Сарматське море змусили втікати
і перебратись на південний схід.

А рифи моря, вапняковий карст
перетворились у казкові гори,
які за щедрість кличуть Медобори,
та край Поділлям за родючий пласт.

- - - - -

У Медоборах є жива вода.
Струмить із надр по вапнякових порах
Подільських Товтр — остатків диво-моря,
аортою із серця-джерела.

У карстових озер немає дна,
їх в Медоборах ще зовуть вікнини,
очі Землі, що крізь вузькі щілини
з глибин віків глядять на нас понині,
сльозяться болем від людського зла.

Вони, як совість всіх тисячоліть,
вартують вхід до храму Святовита,
дольмени предків, капище Богита
і дух Аррати, що цей кряж таїть.

- - - - -

А ще вікнини світяться вночі,
неначе в них купаються зірниці,
у їх зіницях золоті ключі,
до таїн Всесвіту і Божої криниці.

Узимку їх морози не беруть,
вони ніколи криги не побачать —
така їх доля, ворожбитська суть,
мабуть тому озера ці і плачуть.

Нелегко їм минуле сторожить,
нелегко зазирати у майбутнє,
у карстових озерах біль горить,
у їхніх водах бродить дух могутній
Землі атлантів і Космічна нить.

- - - - -

Долини кряжу омиває Збруч,
круті меандри обвивають гори —
їх плюск вночі гуляє по дібровах,
вторить луною з віковічних круч.

Десь тут колись проходив Чорний Шлях,
тропа ясиру до самого Криму,
і чорноземів добра половина
на попелищах та людських кістках.

Сліди копит Хмельницького полків,
сліди загонів грізних гайдамаків
й кривавих січей застелив моріг,
шалфей, медунка, ковила і м’ята,
густа ліщина і кущистий глід.

- - - - -

У Медоборах квіти, як в раю:
дволиста любка, ясенця косички,
гніздівка та зозулі черевички,
і дикі оси з лілій роси п’ють.

Музей реліктів, медоносний плай,
перлина моря в барвах дивоцвіту,
країна вапнякових монолітів,
для мене ти — як восьме чудо світу
о, Медобори, надзбручанський край!

Ігор Федчишин

Ігор Федчишин.

Джерело:
Вірш поданий автором.

[Інф.: 01.03.2013. Оновл.: 23.05.2014]

Лисий Степан. У Медоборах

У Медоборах

Як в оперний театр,
підсвічений вгорі,
що міниться
зеленокрилим блиском,
я входжу тихо в ліс,
до колонад беріз, —
тут мавчин злинув спів
І стих десь близько-близько.
Велично осяйна
галявина-партер.
І збуджено шумить
гальорка-верховіття.
Одразу видно:
під снопами світла
театр оновлено,
чаруюче росте!
І декорації — ті ж самі,
а краса
захопить враз.
так щедрістю овіє,
шо в переливах нот,
в щасливих голосах
почується і той,
натхненний —
Соломіїн...
Тож радістю кипить
перон у вихідні:
спішать тернопільці,
спішать,
та не до моря,
а слухати безплатно
«Лісові пісні»
І Мавки чарування
весняні
у постановці рідних
Медоборів.

Поет Степан Лисий

Степан Лисий.
м. Тернопіль.

Джерело:
г. «Вільне життя», №180(9812) від 14 вересня 1980 року.

[Інф.: 09.09.2012. Оновл.: 23.05.2014]