Статті

Вірші та пісні про річки Тернопілля

Річка Нічлава: Іванків Володимир. Таємниці старої верби

Таємниці старої верби

Тече Нічлава тихо між полями.
Тече крізь час, неначе плин століть.
Між верболозом, що поріс над берегами,
Стара верба самотньою стоїть.
Нема уже її подруг-ровесниць,
Одна вона лишилась, як вдова.
І тільки вічний вітер-перелесник,
Мов сиві коси, віти розвіва.
Порепана кора, нема верхівки,
Наче подагрою, покручене коріння,
З війни з осколками старечі руки-гілки,
Що похилились над річним камінням.
Стоїть сумна в зеленім верболозі,
Мов спомина життя своє спочатку.
Наче бабуся в хаті на порозі,
А поряд неї милі онучатка.
Шепочуть казку тихо старі віти,
Про Лукаша і Мавку сумно мовлять.
І слухають трава, і річка, й квіти,
Й листочки-сльози ніжно хвильки ловлять.
Схиля долу верба сиві косиці
І згадує, як ними прикривала
Усіх закоханих, а їхні таємниці
В старім дуплі надійно зберігала,
Й дівочі сльози болю та розпуки
Рубці лишали на її корі.
Про неминучість з Батьківщиною розлуки
Їй журавлі курликали вгорі.
Стара верба... Не все була старою...
Й подружжя сиве зі своєї хати
Сюди не раз приходить, щоб з тобою
Разом про молодість свою згадати.

Володимир Іванків.
м. Копичинці Гусятинського району.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №41 (15569) від 30 травня 2014 року.

[Інф.: 15.07.2014. Оновл.: 15.07.2014]

Річка Збруч: Гриб Антон. Над Збручем веселка грає

Над Збручем веселка грає

Над Збручем веселка грає,
В Медоборах рій гуде,
А в Подільськім ріднім краї
Жито зріє молоде.

Над Збручем веселка грає,
Над ланами лине спів.
Пісня сонячна єднає
Серцем юних трударів.

Над Збручем веселка грає,
Комбайнер сів за кермо.
Ми багатим урожаєм
Україну кріпимо.

Над Збручем веселка грає,
Друзям радий кожен двір.
Барви в нашім короваї
Від небесних ясних зір.

1977 р.

Антон Гриб

Антон Гриб.

Джерело:
Гриб Антон. Чарівне дерево: Пісні. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. — 96 с.

[Інф.: 23.07.2013. Оновл.: 28.06.2014]

Річка Дністер: Шмігельський Петро. Там, на схилах Дністра

Ріка Дністер, Дністровський каньйон, Берем’янська наскельно-степова ділянка, Червона гора. Вид на Дністер. Осінь. 27 вересня 2007 року

Там, на схилах Дністра

Ніч коротка була, наче помах крила,
І зірниця так ясно світила.
Тільки дотик руки, тільки шепіт ріки
Нам без слів про любов говорили.
По росі перший слід, запашний липи цвіт,
В сонця променях лагідний ранок.
Ці Дністра береги щастя нам принесли
І любов дарували жадану.
Там, на схилах Дністра,
Ще в ромашках цвіте наше літо
І вечірній вогонь золотої зорі не погас.
Там, на схилах Дністра,
Нас зустрінуть і трави, і квіти,
І старенька верба так чекає зажурена нас.
Відбіліли сніги і ожили лани,
Зеленіють долини і гори.
В ласках Божого дня виростала сім’я,
Виростали сини, як соколи.
Не сумуй в трудний час, як покриють не раз
Сірі сутінки наші дороги.
Наша перша любов до нас вернеться знов,
Не покине батьківські пороги.
Там, на схилах Дністра,
Ще в ромашках цвіте наше літо
І вечірній вогонь золотої зорі не погас.
Там, на схилах Дністра,
Нас зустрінуть і трави, і квіти,
І старенька верба так чекає зажурена нас.

Петро Шмігельський.
смт Коропець Монастириського району.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №91 (15515) від 13 листопада 2013 року.

[Інф.: 05.03.2014. Оновл.: 28.06.2014]

Річка Збруч: Гриб Антон. Плине Збруч

Плине Збруч

Серце України
Збруч колись двоїв.
Там цвіли калини,
Тут ще й терен цвів.

Приспів:

Плине Збруч, синій Збруч,
Збруч — ріка єднання.
Зметено із круч
Горе і страждання.

Вільний наш рідний Збруч.
Щастя наше в дружбі.
Час нам показав,
Щоби ти навіки,
Збруче, вільним став.

Приспів.

Не верне ніколи
Та вода назад,
Край цвіте навколо,
Як барвистий сад.

Приспів.

1982 р.

Антон Гриб

Антон Гриб.

Джерело:
Гриб Антон. Чарівне дерево: Пісні. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. — 96 с.

[Інф.: 23.07.2013. Оновл.: 28.06.2014]

Річка Коропець: Шмігельський Петро. Тихо плив Коропець

Тихо плив Коропець

У Карпатах — дощі, над Коропцем — тумани
І Дністер з берегів випливає в луги.
Ти мене відпусти, бо вже білий світанок
Накриває поля і ліси навкруги.
У ранковій красі наші вулички тихі,
Біля школи каштани в цвітінні ряснім.
Ми такі молоді, нам ще жити і жити,
І любити свій край в світі цім голубім.
У світанки ясні і короткії ночі
Поєднались серця під покровом небес.
Не змовкав соловей, щастя-долю пророчив,
Поміж верби густі тихо плив Коропець.
Як засвітить зоря кружельцем над ланами,
В вікнах сріблом гірлянд загоряться вогні,
Перейтись в Коропці нам удвох вечорами —
Місця кращого ти не знайдеш на землі.
Де би ми не були, під якими вітрами
В світлій радості днів чи в години журби,
Тільки поряд завжди будуть в пам’яті з нами
Ці зелені сади, Коропця береги.
У світанки ясні і короткії ночі
Поєднались серця під покровом небес.
Не змовкав соловей, щастя-долю пророчив,
Поміж верби густі тихо плив Коропець.

Петро Шмігельський.
смт Коропець Монастириського району.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №80 (15504) від 4 жовтня 2013 року.

[Інф.: 26.12.2013. Оновл.: 28.06.2014]

Річка Дністер: Януш Богдан. Сади квітують над Дністром (пісня)

Ріка Дністер, Дністровський каньйон, Берем’янська наскельно-степова ділянка, Червона гора. Весняний цвіт. 20 квітня 2014 року

Сади квітують над Дністром

(пісня)

Моїй дружині Марії присвячую

Сади квітують над Дністром,
Сади квітують.
А чари ночі над селом
Любов віщують...

Дзвенять в екстазі солов’ї
І сяють зорі,
І срібний місяць угорі —
Як човник в морі. (Двічі)

А ми від щастя у сльозах
Палких цілунків;
Нам заздрять зорі в небесах —
Сміються лунко...

Сади квітують над Дністром,
Сади квітують.
А чари ночі над селом
Любов віщують... (Двічі)

Слова Богдана Януша,
музика Ярослава Коваля.
Виконує дует у складі Ірини Братини та Аліни Чабан.

Джерело:
збірка поезій «Відлуння пройдених доріг». Дрогобич. Видавнича фірма «Відродження», 2000.


Відео

Тривалість: 3 хвилини 10 секунд.

Посилання на відео на каналі YouTube


[Інф.: 05.06.2013. Оновл.: 28.06.2014]

Річка Іква: Шовкун Володимир. Село на Ікві

Ставок на річці Іква в с. Дунаїв Кременецького району. 19 жовтня 2011 року

Над Іквою

В тумані село потонуло,
Заснуло в вечірній імлі,
І згадкою лине минуле
Омитої кров’ю землі.
Шумлять верболози в долині,
Хлюпочеться Іква-ріка,
У мріях в далеке полину,
Де доля блукала гірка.
Загляну в сирітськую хату,
Посиджу в нічийнім садку,
Постою під дубом крислатим
І стежкою далі піду.
Туди, де Богдана каплиця
Стоїть на горі край села;
Де слава Варнака, мов птиця,
По Ікві летіла, гула.
Щоб спрага мене не томила,
Вклонюся джерелу на мить,
І може прибавиться сили,
Щоб давнє збагнуть, зрозуміть.
Схилилися верби байдуже,
Їм горе чуже ніпочім.
Чого ж ти засмучений, друже,
Кого ти чекаєш вночі?
Чи може шукаєш ти долю?
— Покриткою в світ подалась;
Чи мрієш про бажану волю?
— Не жди, не загляне до нас.
Не прийде сама, бо дорога
До нас не веде. Не проси...
Напевно така вже від Бога
Спокута на вічні часи.
Щоб серце стогнало від болю
І руки ятрились від ран;
Щоб вічно конати в неволі,
Аби жив у розкошах пан.
Чи може далеко до неба,
Тому й не зійде він сюди?..
Тому і не створить для тебе
Вина з річкової води,
Що Іква несе гордівливо?
Чому? Бо солона від сліз?
Поглянь, як хвилюються ниви,
Не жди на непевне «колись».
Просити не треба, козаче,
Ти думаєш думи не ті.
Дивися, там море неначе,
Твої ж то жита золоті...
Щебечуть пташки у садочку
І пахне отава п’янка.
У Ікву впадають струмочки,
А плине широка ріка.
Бурхлива, не спинять загати,
Бо сила в ній тисяч джерел.
А в небо погляиь-но, мій брате:
Кружляє в блакиті орел...
А ти зажурився не в міру,
Чи кров захолонула вмить?..
Проснися. Берись за сокиру,
Щоб волю химерну збудить!..
Минулося те на Волині,
Давно вже нема Кобзаря,
Над Іквою світиться нині
Нова, Українська зоря.
Вже правнук на власному полі
Обжинки веселі справля.
Сьогодні господарям долі
По іншому пахне рілля.
Омитий не потом і кров’ю,
Не слізьми орошений лан,
А серцем зігрітий з любов’ю
Колоситься щастям. Поглянь,
До школи не воду з криниці
Понесло щасливе хлопча,
А книжки, щоб жити і вчитись,
Щоб сяяла долі Свіча.
Розквітли над Іквою села,
Сади білоцвітом вдяглись.
І пісня лунає весела:
Не прийде біда, як колись!
Сьогодні омріяна нива,
Осяяна сонцем, шумить.
О земле Волинська щаслива,
Повік тебе буду любить.
І тільки наснаги не стане,
Вклонюся джерелові знов —
Безсмертю Тараса й Богдана
Синівську складаю любов.

Володимир Шовкун.

Джерело:
вибрані поезії «За днями дні», Т., «Лілея», 2001.

[Інф.: 21.10.2013. Оновл.: 28.06.2014]

Річка Дністер: Мельник Петро. Кружляли довго птиці над Дністром...

Ріка Дністер, Дністровський каньйон, Берем’янська наскельно-степова ділянка, Червона гора. Бузьки над Дністром. Осінь. 27 вересня 2007 року

* * *

Кружляли довго птиці над Дністром,
Понад полями танець — в два крила.
Манило неба синього шатро:
У вирій їм дорога пролягла.
І полетіли… Кинули причал,
Де літо якорило їх у гніздах,
Залишили пожнивну нам печаль,
Намисто спогадів в годину пізню…
Осиротів мій журавлиний край
На закурличену пташину пісню.

Петро Мельник.
м. Заліщики.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №79 (15399) від 5 жовтня 2012 року.

[Інф.: 17.11.2012. Оновл.: 28.06.2014]

Річка Серет: Магега Орест. Над Серетом

Річка Серет у Чистилові. Чистилівський орнітологічний заказник. Зимовий пейзаж. 13 лютого 2013 року

Над Серетом

Над Серетом родилися ми,
Над Серетом росли і цвіли,
І пливла у Сереті вода,
Наче мрія моя молода.
Розцвітали весняні гаї,
Заливалися в них солов’ї,
І спливала в Сереті вода,
Наче мрія ота молода.
Час пройшов, і зимовий завій
Припорошив тепло наших мрій.
І пішли ті роки молоді,
Наче тихі круги по воді…
Пригорни нас, життя, пожалій,
Подаруй нам тепло наших мрій,
Бо спливає в Сереті вода,
Наче мрія ота молода.

Орест Магега.
с. Біла Чортківського району.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №59 (15483) від, 31 липня 2013 року.

[Інф.: 15.08.2013. Оновл.: 28.06.2014]

Річка Стрипа: Чепурко Богдан. Спомин

Річка Стрипа в с. Підзамочок Бучацького району. 8 червня 2008 року

Спомин

Над Стрипою поміж людьми,
під вербами вряд — молодії
сміялись і плакали ми
й молились на образ Марії.

А мимо прочани ішли,
і кидалась риба над плесом.
Й найперший листочок поплив
журбою в ріці піднебесній.

Над Стрипою. Нижче трави.
Стелилися душі й летіли.
I пух тополиний стеливсь.
Й нічого ми бильш не хотіли.

Лиш стати такими, як є,
як Бог нас творив напочатку.
I хай нам зозуля кує,
як ступимо разом на кладку.

4-6.02.2000 р.

Поет Богдан Чепурко

Богдан Чепурко.

Джерела:
г. «Нова доба», №24() від 16 червня 2000 року.
поет. збірка «Викрадення Європи», Львів, «Каменяр», 2004.

[Інф.: 01.08.2012. Оновл.: 15.01.2015]