Статті

Вірші односельців

Стрілецька Ганна. Брат Петро

Василечко Петро Романович

Василечко Петро Романович
(1929–2015)

Брат Петро

Присвячується у вічність Петрові Романовичу Василечку,
який служив у церкві Вознесіння Господнього

На долині сліз Петро
Землю свою все орав,
Тверду борозну ріллі
Він у вірі прокладав.

Нема брата Петра в церкві —
До Спасителя пішов,
Він шукав стежки до нього
Доки життям своїм йшов.

І шукають наші очі
В храмі того, що нема,
Бо забрав його Спаситель
У рай на вічне життя.

Святі ангели здійняли
Душу в той небесний храм,
Де у дивних піснеспівах
Прославляють всі Христа.

В Царстві Божім не сумують,
Бачать душі там Творця,
Хто потрапив у те Царство —
Радості нема кінця.

Заслужив Петро наш небо —
Вірно Богові служив,
І за це його Всевишній
У тім Царстві оселив.

Був покірний слуга Божий,
Людям й Богові служив
І сторицею Всевишній
Петра там нагородив.

Бо така платня за працю
Є у Бога за труди,
За терпіння, за молитву,
За тернистії стежки.

І ми молимось за брата,
Що у храмі нам служив,
Щоб Господь душу Петрову
В небесах нагородив.

Люди в храмі заспівали:
«Вознесися на Небеса, Боже,
І по всій землі слава Твоя»...

2015

Ганна Стрілецька

Ганна Стрілецька.

Джерело:
з рукопису.

[Інф.: 05.07.2015. Оновл.: 05.07.2015]

Корінь Андрій. А я любила повстанця

А я любила повстанця

Присвячую цей вірш тим,
хто сидів за Україну в тюрмах
чи на засланнях у Сибіру.

На полі дівчина пшеницю жала,
Жала цілий день та не спочивала.
А надвечір сіла спочивати
Й гірко заплакала і заголосила:
— Доле моя, доле моя, чому ти така:
В хаті я одна, на ниві одна.
А, може, тому, що любила повстанця.
Як перший раз прийшов він до мене,
Цвіли яблуні та вишні і сказав такі слова:
«Мила моя, мила моя, я люблю тебе більше,
Чим зорю, що світить біля місяця.
Бо тільки ти одна в світі така».
У саду моєму ми зустрічались,
А коли доспіли яблука та груші,
Я чекала на милого, а його нема.
Та й заплакала, прийшла до хати,
А мене питає моя стара мати:
«Доню моя, чому заплакані очі твої?
Ти ждала повстанця, а його немає!
Доню моя, сьогодні Покрова,
Твій милий у лісі присягу складає.
Або здобуде він волю,
Або загине за Україну святу!
Не тільки ти плачеш одна,
Плаче багато дівчат таких як ти,
А скільки матерів плаче».

Чекала я на милого довгі роки,
Що прийде він до мене: нема та й нема.
А, може, він полюбив іншу дівчину?
А, може, загинув?
Якби я знала, де його могила,
То посадила би в голові червону калину.
А в гаю знайшла б найкращу квітку —
Поклала на могилу...

Ой, сонечко сідає за горою,
Треба спішити, щоб зайти додому за дня.
Прийшла додому, помилась,
Повечеряла, Богу помолилась
Та й лягла спати.
І сниться їй милий, що прийшов до неї
І сказав: «Мила моя,
Я люблю тебе більше за зорю,
Що світить біля місяця».
Ранком встала та свій сон пригадала,
Голос чула, а його не бачила.
Взяла кусок хліба та серпок під руку
На полі пшеницю дожинати.
Вийшла на ниву, там, де учора
Пшеницю вижала — за ніч виросла калина,
Гарно зацвіла.
Та чує голос калини: «Мила моя!»
— А де ти, милий є?
Голос чую, а тебе не бачу.
«А я сиджу на гілочці калини,
Бо я переродився в солов'я.
Коли ти пшеницю посіяла,
Я ішов до тебе, а мене кати червоні
Вбили, та не поховали.
Моє тіло лежало під снігом всю зиму,
А собаки та лиси тіло розтягали.
А весною круки видзьобали та й рознесли
Кісточки мої по всій Україні,
Щоб родились хлопчики, сини-повстанці.
Мила моя, а де ділась твоя краса?
Ти така гарна була.
А коси в тебе білі-білі, неначе зима,
Бо скоро прийде твоя пора.
І ти переродишся у солов'я так, як я.
Та сядемо ми з тобою
На гілочці Господній,
Та будемо прославляти
Господа солов'їним голосом.
Та просити його за Україну мою і твою.
Не плач, мила моя».

Андрій Корінь

Андрій Корінь.
с. Жнибороди Бучацького району.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №5(15117) від 22.01.2010 року.

[Інф.: 23.01.2010. Оновл.: 05.09.2012]

Стрілецька Ганна. Про начальників-бізнесменів

Про начальників-бізнесменів

Керівники «Укрпошти» запровадили цікавий «бізнес» для своїх листонош: продавати різні товари пенсіонерам. От і мають мороку і листоноші, які змушені додатково тягати зайві кілограми, і пенсіонери, які не хочуть купувати товари за завищеними цінами.

Колись дріжджі продавали:
Спекулянтів розганяли,
А тепер — купи-продай:
Бізнесмен вже — не шахрай!

Чи прийшов то світу край?
Що захочеш — виробляй,
Чим побільше ти бери
І будь-кого обдери.

Церква вчить покірно жити,
Ближніх своїх не кривдити
І в покорі помагати,
А не людей обкрадати.

Всі начальники у нас
За бізнес ся взяли,
Особливо в наших поштах
Твердо план поклали.

Мусять всі пенсіонери
Бізнес «підпирати»,
А начальники із пошти
Люблять з них здирати.

Коли пенсію дають, —
Всіх грошей не видають:
Мусиш товару придбати,
Бо хто ж буде купувати?

Бізнес тоді пропаде,
Як пенсіонер не забере.
Та поясніть добрі люди,
Як то воно далі буде?

Доки будуть олігархи
Нас в ярмі тримати?
Доки будуть начальники
Нас всіх обкрадати?

23.06.2007

Ганна Стрілецька

Ганна Стрілецька.

Джерело:
з рукопису.

[Інф.: 04.12.2008. Оновл.: 05.09.2012]

Полетко Орися , Ґеля Анна, Василечко Стефанія. Вірш на 80-ліття Катерини Полетко

Вірш на 80-ліття Катерини Полетко

На мелодію пісні «Із сиром пироги»

1. Кохана ювілатко, Катрусю Полетко,
Бабусю, мамо, цьоцю, та гарна сусідко.

Чи чула, чула, чула,
Чи чула, чула ти,
Що уже 80
Років тобі пройшли.

2. Тому ми всі зібрались сьогодні у корчмі,
Щоб трохи святкувати й співати пісні.

Чи хочеш люба наша
Почути ті слова,
Що ми їх написали
Від щирого серця.

3. Посада Риботицька звано оце село,
Яке від Перемишля було не далеко.

Та там в одній хатині
Василечки жили,
Ганя та Василь звались —
Катрусині батьки.

4. Трьох братів, трьох сестричок Катерина мала,
Любились вони сильно, гарна була сім’я.

Та лихоліття війни
Принесли жаль та сум,
Розлучили родину
На всю дальшую путь.

5. Мамі було 16, коли прийшов цей час,
Прощати рідних батьків, та далеко їхать.

Влади їм обіцяли,
Що скоро прийде час,
Коли й вони зможуть
До хатоньки вертать.

6. Але була це брехня велика та лиха:
В Німеччині лишились вони на все життя.

Та Катруся тужила,
Проливала сльози,
Та змінить не зуміла
Нелегкої судьби.

7. Побіч неї стояла, помагала в біді,
Двоюрідна сестричка, Павлінка звали їй.

Та треба було колись
Погодитись із тим,
Що усе помінялось
На рідненькій землі.

8. Україна попала у руки ворога
І вже не було куди вертатись назад.

Але мама Катруся
Сильна була дівка,
Зберегла українство
До нинішнього дня.

9. Приліпився до неї високий гарний пан,
Йосиф Полетко звався, та Катрусю си вкрав.

А Катруся любила
Усе струнких панів
Та зразу залюбилась —
Хотілась одружить.

10. Почалось інше буття у щастю та журбі,
Бо мама захворіла на довгії роки.

Але попри хвороби
Народилась Люба:
хоч лікарі сварились
Мама не боялась.

11. Та так минали роки, нелегкії були,
Але настало сонце з приходом Орисі.

Мама дуже стидалась,
Що вагітною стала:
Скоро передумала
Та щаслива була.

12. Прийшли у їхнє життя дві маленькі доньки,
Ельвіра та Орися, з Любой було їх три.

І мама дуже сильно
Тішилась тим добром,
Що файних доньок мала,
Не журилась лихом.

13. Та усе тяжколіття перейшло ніби мить,
Народились внучата, відкривсь наново світ.

І мама Катерина
В великій родині,
Два зяті — Петро, Бібі —
Добавили сім’ї.

14. В Польщі й Німеччині стрічаємося ми,
А мама Катерина робить нам пироги.

Чи чула, чула, чула,
Чи чула, чула ти:
Любимо ми всі тебе
Та з сиром пироиг.

15. На 80 років співаєм грімко ми,
Щоб жила нам ще довго, ліпила пироги.

Многая і благая,
Многих же тобі літ,
Жий нам сто кріпких років,
Катрусю, Любко всіх.

23.06.2007

Склали: Орися Полетко (дочка), Анна Ґеля (сестра зятя), Стефанія Василечко.

Джерело:
з рукопису.

[Інф.: 04.12.2008. Оновл.: 05.09.2012]

Корінь Андрій. Іванна

Іванна

Ой виросла в нас калина
На крутій горі,
Бо посадила її дівчина
Вночі на горі.
Ой билися наші повстанці
З ворогами на крутій горі,
А дівчина в той час спала —
Почула вві сні.
Прибігла вона до милого
На круту гору.
Ой, милий, що з тобою,
Що ти лежиш на зеленій траві?
Зелена трава, кров червона —
Повстанець лежить.
А Іванну серце болить,
Бо хлопця любить.
Мила моя, мила моя,
Не жалій кріса,
А стріляй цих ворогів —
Це наша земля.
А вороги з гаю вийшли,
Стали насміхатись,
А Іванна схопилась за кулемет,
Стала їх косити.
Коса косить, трава падає,
А вже покіс є.
Аби взнали ті вороги,
Хто Іванна є.
Аби вороги не казали,
Що дівчина скупа,
Ще дві гранати кинула
В тил на ворога.
А як тільки сніг з гір зійде,
Прийде ця весна,
Спішить мила до милого —
Це її пора.
Впаде вона на могилу,
Молитву шепоче.
А соловей на калині
Гарненько щебече.
А давно вже коси
Побіліли в Іванни,
Неначе сніги.
А повстанці сплять
В могилах
Завжди молоді.
І знову народилась
Мала Іванна в Галичині.
Як потрібно буде,
Скосить більшовицькі бур'яни.

Андрій Корінь

Андрій Корінь.
с. Жнибороди Бучацького району.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №83(15091) від 14.10.2009 року.

[Інф.: 23.01.2010. Оновл.: 05.09.2012]