Статті

Вірші та пісні про села Бучацького району

Іван КАРАЧ. ВОЗИЛІВ РІДНИЙ МІЙ

Село Возилів Бучацького району Тернопільської області

ВОЗИЛІВ РІДНИЙ МІЙ

Моя ти батьківщино мила,
До тебе я на крилах лину.
Тебе кохаю я завжди,
Бо кращого місця не знайти.
Твої поля й ліси,
Каньйон Дністра чудовий,
І Долина, і Гора —
Рідна це моя земля.
Сьогодні я спішу до тебе,
Хоч час вже пізній,
Але в мене ніби крила
І я лечу.
Земле рідна, мила!
Я бачив Америку й Європу,
Але не проміняю ні на що тебе,
Ти в серці моєму довіку,
Ніколи не зраджу тебе.
Ти бачив все: і радість, і горе,
Але вистояв, не впав,
Хоча загинули герої.
Возилів, рідний край,
Тобі зичу я добра,
А душа рветься як струна.
Хай Господь Бог людям поможе
Вистояти в цей час важкий
І йти усміхненими у майбуття.
Хай над Возиловим сонце
Завжди сіяє,
Промінням землю рідну
Зігріває.
А Матір Божа береже від зла,
І просить в Сина свого,
Щасливої долі і добра.

Іван КАРАЧ.
с. Великий Ходачків Козівського району.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №87 (15407) від 2 листопада 2012 року.

[Інф.: 02.12.2012. Оновл.: 02.12.2012]

Скоморохи: ФЕСЬКІВ Михайло. О СКОМОРОХИ! (ПРИЇЖДЖАЙТЕ В СКОМОРОХИ)

Село Скоморохи Бучацького району Тернопільської області

І варіант

О СКОМОРОХИ!

Срібляться водоспадами потоки,
У них ми чуємо віки,
Минулого в печерах тихі кроки...
О солов'їні Скоморохи, подих весни.

Струмиться Стрипа стежкою в'юнкою,
Ховається у тінях берегів.
Трави лугів вмиваються росою.
Вдягнувши веселковість кольорів.

Ось на ставках човни, катамарани
І не дрімає в плавнях поплавок.
Скрізь гучний сміх і росяна кохана,
Казковий світ маленьких діточок.

Сумні легенди скеля повідає,
Дорослих манить чисте джерело,
Природа зцілює — то кожен знає,
Тільки прийди до неї на поклон.

Джерело:
г. «Вільне життя», №42-43(14604-14605) від 23 квітня 2005 року.

ІІ варіант

ПРИЇЖДЖАЙТЕ В СКОМОРОХИ

Срібляться водоспадами потоки,
У них лунає плин віків,
Минулого в печерах чути кроки,
А поряд ніжний солов'їний спів.

Струмиться Стрипа стежкою в'юнкою,
Ховається у тінях високих берегів,
Трави лугів вмиваються росою,
Вдягнувши веселко вість кольорів.

Ось на ставках човни, катамарани,
І не дрімає в плавнях поплавок.
Скрізь дзвінкий сміх і щастя незбагненне,
Казковий світ для діточок.

Сумні легенди скеля повідає,
Дорослих кличе джерело кохання,
Малечу інше закликає —
Допомагає здійснити бажання.

Тож хоч на день приїдьте в Скоморохи,
Природи зцілення тут кожен пізнає.
А хто повітря вдихне хоч трохи —
Тому Бог сили й здоров'я додає.

Джерело:
г. «Вільне життя», №66(14762) від 19 серпня 2006 року.

Михайло ФЕСЬКІВ.
м. Скалат Підволочиського району.

[Інф.: 31.10.2009. Оновл.: 01.08.2012]

Сновидів: ПОМАЗАНСЬКИЙ Степан. СНОВИДІВ

Село Сновидів Бучацького району Тернопільської області

СНОВИДІВ

У вінку лісів ти ховаєшся,
Дністром-Тірасом омиваєшся.
Бариш в берег цей котить водами,
З Мацюків-млинів під городами.
Крутоярами опоясане,
де колись росли дуби-красені.
Пам'ятає люд і Чапельського,
і Шлемкевича та Гординського.
Школу й клуб звели, постаралися,
щоби діти знань набиралися.
Храм Покрови тут в дні погожії
підняли гуртом з ласки Божої.
Тризуб-пам'ятник поміж квітами
промовля до нас заповітами.
В саді-вигоні хрест поставили,
хто за волю впав — всіх прославили.
Матір Божая перед школою
береже діток всіх Покровою.

Степан ПОМАЗАНСЬКИЙ.
с. Сновидів.

Джерело:
г. «Нова доба», №45(7991) від 08 листопада 2002 року.

[Інф.: 31.10.2009. Оновл.: 01.08.2012]

Скоморохи: ВИХРУЩ Володимир. У СКОМОРОХАХ

Село Скоморохи Бучацького району Тернопільської області

У СКОМОРОХАХ

Будь такою завжди.
Я тобі подарую осоння
І зелений розлив,
Що до Стрипи губами припав.
Хвилі мрії несуть,
Білі крайки летять у погоння,
І кульбаби-свічки
Засвітились на килимі трав.
Приїжджай, приходи
У мої молоді Скоморохи,
Відпочинеш душею,
Скинеш з серця важкі тягарі.
Тут блаженність святу
Залишили нам грізні епохи,
І вільховий розмай
Заколисує полиск зорі.
Вірність час збереже,
Не розмеле сумління на крохи,
Бачу ніжніст світань
Й голубі оченята твої.
Будь такою завжди,
Приїжджай у мої Скоморохи,
Тут складають пісні
Для людей молоді солов'ї.
Тут чекають тебе
В барвах літа пахучі жоржини,
Тут росинок кришталь
Променевий осріблює збіг.
Я тобі з колосків,
Із зеленого листя калини
Подарую букет,
Що у серці для долі зберіг.

Володимир ВИХРУЩ.

Джерело:
()

[Інф.: 2007. Оновл.: 01.08.2012]

Сновидів: ПОМАЗАНСЬКИЙ Степан. МОЄ СЕЛО

Село Сновидів Бучацького району Тернопільської області

МОЄ СЕЛО

Мале село... А може і велике,
Без рівних тротуарів і доріг.
Без славних дат, та рідне, не безлике,
Тут ріс я, тут мій оберіг.

Мале село... Охайні білі хати,
Калина під вікном, любисток на виду,
Тебе я можу будь-коли впізнати —
Свій рідний дім по зіроньці знайду.

О батьківський поріг! Хрещатик і Арбатну
Я не зміню на росяні стежки.
І водогін, і газопровід хатній
Таки прийде на моріжок гінкий.

Я пам'ятаю стріхи солом'яні,
Глиняну призьбу, босих дітлахів...
І м'яти, кропу запахи духмяні,
І на леваді надвечірній спів.

Квітуй село! Готуй дарунки місту,
Джерельце чисте в полі збережи.
Вкраїни волю сонячну, іскристу
Й ланів святиню хлібну стережи.

Степан ПОМАЗАНСЬКИЙ.
с. Сновидів.

Джерело:
г. «Нова доба», № 52() від 31 грудня 1999 року.

[Інф.: 2008. Оновл.: 01.08.2012]

Русилів: СИНИШИН Василь. СЕЛО МОЄ РІДНЕ

Село Русилів Бучацького району Тернопільської області

СЕЛО МОЄ РІДНЕ

На горбочках, у садочках
село моє рідне.
Називається Русилів —
гарне, але бідне.
Попід селами акації
і клени старії,
де прожив я дні юнацькі,
літа молодії.
Пам'ятаю рідну школу,
де колись учився,
і хатину край села,
де я народився.
А найбільше пам'ятаю
роки п'ятдесяті:
тоді село рунували
вороги прокляті.
Під дулами автоматів
виганяли з хати...
Зажурився старий батько,
плаче рідна мати.
І ми плачемо, ридаєм,
благаємо Бога,
бо не знаєм, яка буде
нам усім дорога.
На станції у Пишківцях
в вагони загнали.
Люди плакали, ридали,
навіть умирали.
А тим часом вороги
село рунували:
стару церкву підпалили,
нову зруйнували.
На могилах наших предків
всі хрести побили.
Кожну хату розвалили,
сади порубали.
Те, що було на подвір'ї, —
з землею зрівняли.
Проминула зима люта,
розтопилась крига,
помер Сталін — кат народу,
почалась "відлига".
Написали добрі люди
листа до Микити*:
"Ми хочемо працювати,
в ріднім селі жити".
А Микита направляє
листа до обкому:
"Розберіться! Люди хочуть
вернутись додому".
Повернулись: пусте місце —
лиш ящірки скачуть.
Живуть люди у землянках,
бідують і плачуть,
бо немає за що жити
і немає хати,
і не хочуть до сільради
ніде приписати.
Довго, довго точилася
з начальством розмова,
і нарешті приписали
всіх до Соколова.
На горбочках, у садочках
село моє рідне.
Називається Русилів —
гарне, але бідне.
Тут лугами чарівними
річка пропливає.
Село моє відродилось
і лиха не знає.

-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-
* Мається на увазі Микита Хрущов.

Василь СИНИШИН.
с. Русилів.

Джерело:
г. «Нова доба», №41() від 11 жовтня 1996 року.

[Інф.: 2007. Оновл.: 01.08.2012]

Сновидів: ЛУБКІВСЬКИЙ Роман. СНОВИДІВ

Село Сновидів Бучацького району Тернопільської області

СНОВИДІВ*

Залюблений у фантастичний світ,
Дністер забув, що по дорозі звидів...
Прадавню твержу, маревний Сновидів
Зірницями прибив на небозвід...
Але найбільша честь йому і слава
За пам'ять про Богдана й Святослава!**

Вони, мов ті Дажбог і Світовид,
Зріднилися з місцевими святими,
Що розбрелись стежинами крутими
У пошуках сільських каріатид,
Хоч ті давно, як вийняті з окропу,
В Америку чкурнули та в Європу...

Нові поети? Не перевелись!
Із Бучача, Підгайців, Теребовлі
З'їжджаються — не так для риболовлі,
Як ловлі слави! (Ще прийде колись!)
Антонич і Гординський! Хто ж би всидів,
Коли вони вернулися в Сновидів.

Сновидів — рай! Сновидів — Божий край,
Де яблуні, та груші, та горіхи
Складають спритні господині в міхи...
Поет — він зір визбирувач.
               Стривай.
Хоча б одну ти вже знайшов для втіхи?
Знайшовши, тут назавше поселися:
Сномар, сномрій, сновидно веселися!

-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-
*Село в Бучацькому районі, улюблене місце зустрічей української інтелігенції у 1930-х роках.
**Мова про Богдана-Ігоря Антонича і Святослава Гординського. Останній згадує Б.-І. Антонича в поемі «Сновидів».

Роман ЛУБКІВСЬКИЙ.

Джерело:
ж. «Тернопіль», №1 за 2008 рік.

[Інф.: 31.10.2009. Оновл.: 01.08.2012]

Підлісся: ГАМЕЛЯК Ігор. МОЄ ПІДЛІССЯ

Село Підлісся Бучацького району Тернопільської області

МОЄ ПІДЛІССЯ

(пісня)

За горою, попід лісом,
В моїм ріднім краю
Є село моє Підлісся —
Я за ним скучаю.

Там у яблуневім саду
Стоїть рідна хата.
Там у тіні винограду
Вчила наша мати:

«Свою землю, свою волю,
Щоби боронили,
Свою думку власну мали
І вірно любили».

Там моє коріння давнє,
Там моя родина.
Село моє незрівняне,
Моя батьківщина.

Під горою, попід лісом
В моїм ріднім краю.
Там село моє Підлісся —
Я за ним скучаю.

Ігор ГАМЕЛЯК
доктор технічних наук, професор.
м. Київ.

Джерело:
Вірш поданий автором.

[Інф.: 13.01.2011. Оновл.: 01.08.2012]

Скоморохи: ЧЕПУРКО Богдан. СКОМОРОХИ

Село Скоморохи Бучацького району Тернопільської області

СКОМОРОХИ

Ішли подільські скоморохи
В новій добі в прадавній ліс.
І був я дуже, а не трохи,
В зелений гай душею вріс.

Потік журчав мені нетихо,
Спадав Водохрещем між плит.
І Бог зі мною разом дихав.
І був я трохи давній скит.

Й така печаль мене обняла —
Старезна й радісна, як шлях
З варяг у греки. Й чорна галич
Стояла в мене в головах.

І полетів я над лісами.
Й тягнув ці гори до небес.
І ти вознеслася так само.
І я любив, любив тебе!

6.06.2008 р. в Скоморохах

Богдан ЧЕПУРКО.

Джерело:
поет. збірка «Лірика», Л., «СПОЛОМ», 2009.

[Інф.: 31.10.2009. Оновл.: 01.08.2012]

Переволока: МОКРЕЦЬКА Тетяна. НА ЧЕСТЬ ФІГУРИ МАТЕРІ БОЖОЇ

Село Переволока Бучацького району Тернопільської області

НА ЧЕСТЬ ФІГУРИ МАТЕРІ БОЖОЇ

Вклонися, земле, вклоніться зорі,
Переволоко, вклонись,
Прокинься, поле неозоре.
Марія з нами днесь.

Розплющи очі гей, юначе,
Дівчино, схаменись.
Хай ваша матір вже не плаче,
Марія з нами днесь.

Всміхнися, церкво, проти сонця
Хай люд радіє весь,
Знайшли ми в серці охоронця.
Марія з нами днесь.

Зазолотись, пшенице ясна,
Розсійся геть, тумане,
Марія — сонце наше красне —
Назавжди буде з нами.

Тетяна МОКРЕЦЬКА.

Джерело:
збірка поезій «Вишиванка слова», Т., «Воля», 2003.

[Інф.: 31.10.2009. Оновл.: 01.08.2012]