Статті

Вірші-присвяти чортківчанам

Пахолку Романові: КІТ Михайло. ПРИСВЯТА

Поет-пісняр Роман ПАХОЛОК

Роман ПАХОЛОК
поет-пісняр
(м. Чортків)

ПРИСВЯТА

Поету-пісняру Роману Пахолку присвячую

Шановний друже мій, Романе!
Твій кожен вірш, як птах, летить.
Ліричним словом в душу гляне
І додарує щастя мить.

Або комусь на ноти ляже.
І голос чийсь, мов ніжний цвіт,
Усе, що серце Твоє каже,
Несе зі сцени в дивосвіт.

А він навкруг такий красивий,
Немов трояндові кущі.
Хай знають всі — поет щасливий.
Як людям світло на душі.

І ти не виняток у цьому
Процесі нашого буття.
Бо весь віддав себе святому
Процесу творчого життя.

14.05.2003 р.

Михайло КІТ

Михайло КІТ.

Джерело:
поет. збірка «На життєвих перехрестях», Чортків, 2004.

[Інф.: 10.09.2013. Оновл.: 10.09.2013]

Білику Любомирові Степановичу. ОНИСЬКІВ Михайло. ТРИВІРШ

БІЛИК Любомир Степанович
вчений-лікар, педагог.
Від 1992 — дир. Чортків. мед. училища (нині коледж).
(09.05.1953, с. Заднишівка, нині належить до смт Підволочиськ)

ТРИВІРШ

Любомирові Степановичу Білику.

1.

Вже мене біда не коле,
Бо в Чорткові є медколедж.
А очолює його —
Не людина, а вогонь,
Добрий кожному медбрат,
Лавреат і меценат.

2.

Любові в нього стачить на усіх,
Юнацький дух — високого пориву.
Батьківський він не зраджував поріг,
Орав і сіяв чесно свою ниву.
Минуле — Заднишівка і Токи,
Игій! Були Тернопіль, Дедеркали,
Роботу лікарську любив свою таки, —
Боровсь, як міг, щоб люди воскресали.
І ось уже звиш двадцять славних літ
Любов свою віддав він для Чорткова...
Иржа часу не з’їсть зернистий слід,
Коли в душі - стосонячна основа.

3.

Усе було — і грози, і негоди,
А те, що є, — ніхто не забере.
Мій український праведний народе,
Колючий твій і терен, і терен.
Та є сини, що, дякуючи Богу,
Мостять надій нових тверду дорогу.
Хіба не подвиг: провінційну медучшколу
Підняти на вкраїнські виднокола.
Три Білики, три браття, три соколи,
Та Любомудр найвищий — Любомир.
Бо те, що він зробив, — уже ніколи
Не кане в Лети крутоносний вир.

Михайло ОНИСЬКІВ.
м. Тернопіль.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №36 (15460) від 10 травня 2013 року.

[Інф.: 15.05.2013. Оновл.: 15.05.2013]

Обшарській Раїсі: БУТОВСЬКА Катерина. СОНЯЧНА

Літераторка Раїса Володимирівна ОБШАРСЬКА

ОБШАРСЬКА Раїса Володимирівна
літераторка, проживає в Чорткові
(09.08.1964, с. Устечко Кременецького району)

СОНЯЧНА

Раїсі Обшарській, поетесі з Чорткова.

Галереєю доль жіночих
Ходить жінка, самим сонцем мічена.
Серце маком у грудях тріпоче,
Бо ж з коханням навік обвінчана.
Стежка в квітах… Їх так багато
У віршах. Серед музики зір
Храм душі свій спішить відчиняти
Усім прикрощам наперекір.
А любові жреці — мрії вічні
Звідусіль прилітають охоче.
Над рікою життя фантастичні
Заклинання на щастя шепоче.

Поетеса Катерина БУТОВСЬКА

Катерина БУТОВСЬКА.
с. Більче-Золоте Борщівського району.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №17 (15129) від 05 березня 2010 року.

[Інф.: 28.06.2013. Оновл.: 28.06.2013]

Борцям УПА: ОБШАРСЬКА Раїса. НЕСКОРЕНА ДОЛЯ

НЕСКОРЕНА ДОЛЯ

Поема

І

СПОВІДЬ

Ні вогонь, ні окріп, ні колючі дроти
У серцях наших мужність не вбили.
До останнього подиху, знайте, кати,
Ми Вкраїні і Волі служили!

Проливали ми кров, не корилися, ні.
Бо за правду серця віддавали.
Нас душили, рубали, палили в огні,
Та із мертвих ми знову вставали.

Незалежності квіти плекали святі,
Ми — з ОУН, ми — з УПА, ми — з народу.
Молоді свої долі і думи свої
Ми поклали за рідну свободу.

Наше слово від хати до хати вело,
Як молитва, було невмирущим.
З рук у руки, від серця до серця воно
Переходило хлібом насущним.

На журливих могилах ромашки зросли,
Там хрести із барвінку і рути,
Переболеним криком благаємо ми:
«Ви не маєте права забути!».

ІІ

ЧОРНА МОГИЛА

Смерті чорна могила — чортківська тюрма,
Сірий свідок тортур і знущання.
Тут, під нею, від болю стогнала земля,
Плакав дощ від жалю і страждання.

Документи архівні сховали сліди
Тих нечуваних звірств і розбою,
Тих тернових доріг, що страшними були
Для борців, що вмирали за волю.

Їх було вісімсот, їх привезли сюди —
Знесилених, сивих, мов тіні.
Замордовані всі. Та чи тільки вони?!
Їх було тисячі в Україні.

Прочитаймо ці записи, пам’ять схилім
Перед мужністю тих, що вмирали.
Не сказавши ні слова на допиті тім,
Не забувши, на що присягали.

Провідницю ОУН прип’яли до стовпа,
Груди дротом колючим кололи.
Але Надя Юрчинська несхитна була:
«Я не зраджу свій нарід ніколи!»

Лютували кати, наче звірі страшні.
Юна бризкала кров аж на стелю.
Не скорилось дівча. Як у тихому сні,
В думці линуло в рідну оселю.

Іншу дівчину теж тут палили вогнем,
А ошпарених в’язнів — у ями.
Штабелями нещасних складали живцем,
Посипаючи сіллю їх рани.

У катівні калюжі із крові були.
Там і крик, і людське божевілля.
Та гаптовану волю зламать не могли
Ні ЧК, ні червоне свавілля.

Годували ув’язнених їжею з тих,
Кого вчора нещадно вбивали.
Кров’ю вбитого брата поїли живих,
Бо в серцях вони Бога не мали.

Та покличе Господь всіх на праведний суд.
Час розплати прийде. А у долі
Тільки пам’ять людська. Не забудь! Не забудь
Тих, хто вірним був правді і волі...

III

«СІРІ ВОВКИ»

Білі села горять, ніжний цвіт молодий
Відправляють рабами служити
У далеку Німеччину. Боже святий,
Як це лихо страшне пережити!

Та крізь дим і вогонь, через терни війни
Йде у бій. «Ще не вмерла» співає.
За чотою чота, курінь «Сірі вовки».
Їх на подвиги «Бистрий» взиває.

Любі поле і ліс, дорогий рідний край,
Довгий шлях боротьби за свободу
І прокляття: «Фашисте, чужинцю, вмирай!» —
З уст того, хто був сам із народу.

Переможні бої нездоланних стрільців
З окупантами, з більшовиками
Надихали людей. І до їхніх рядів
Все нові добровольці ставали.

Слава «Бистрого» линула волі крилом.
Йому вірили, звістки чекали.
Славні подвиги хвилею мчали кругом,
Як повітря, їх люди ковтали.

А жінки прали одяг, таємно пекли
Хліб воякам. В розвідку ходили.
Не боялися каторги, ані тюрми,
Віддавали здоров’я і сили.

«Мрія», «Казка», «Русалка», «Ромашка», «Верба».
«Воля», «Квітка», «Христина», «Тополя»...
Не зітруться із пам’яті ці імена,
Що відважним призначила доля.

Їхні вірні серця, їхня кров, їхній піт,
Через довгі шляхи і незгоди,
Через призму змордованих, зморених літ
Несли промінь добра і свободи.

Там, де кров проливали, калина зросла,
Там тополі до неба злетіли,
Наче дух непоборний, як правда свята
Тих, що вірно Вкраїну любили.

Слава, слава безсмертна героям-борцям,
Тим, що сірими звались вовками.
Проліта журавель і курликає там,
Де могили чорніють хрестами.

IV

ЕПІЛОГ

Як весняна вода, пролетіли літа.
Залишилися шрами на тілі,
Біль і туга у серці, а ще — гіркота
Тих доріг, що у долях зотліли.

Легендарні криївки, ви — квіти землі.
У серцях нездоланних і світлих
Ви посіяли паростки волі малі,
Що калиною рясно розквітли.

Дорогою ціною дісталось життя,
опя кров’ю повстанців омита.
Тож несімо, як пісню, її в майбуття.
Землю вчімось в героїв любити.

Ми здолаємо разом зневіру і сум.
Хай у справі святій і жаданій
Нам поможе Господь, дасть нам праведних дум.
Наша сила — у нашім єднанні.

Над Вкраїною пам’ять проноситься там
Де луною безмежною — «Слава Україні!»
І слава героям-борцям!
Хай живе незалежна держава!

Раїса ОБШАРСЬКА.
м. Чортків.

Джерело:
г. «Вільне життя», №19(14183) від 19 лютого 2002 року.

[Інф.: 24.01.2009. Оновл.: 17.09.2012]

Махну Василеві: БЕЗКОРОВАЙНИЙ Гордій. ВАСИЛЕВІ МАХНОВІ

Поет, перекладач, літературознавець Василь Іванович МАХНО

МАХНО Василь Іванович
поет, перекладач, літературознавець
(08.10.1964, м. Чортків)

ВАСИЛЕВІ МАХНОВІ

Набуті звички врешті спромоглись
зачаєність гріховну вгамувати,
а вже й по всьому... тіло, наче з вати,
розп’яте інохіддю попелиськ...
Бо й що накреслив ти на цих кутах,
замерзлих рухах, скреслих перемовах,
в скрижаль не внесених? Сваволі слова
не видертись з обіймів. А відтак,
нехай заллє весь світ гнила керва
І постать лісу стане вище неба!..
Це речення — як злива вереснева,
де вище слів твоїх — лише слова...

Гордій БЕЗКОРОВАЙНИЙ.
нар. в Заліщиках.

Джерело:
г. «Відродження», №59 від 1 червня 1991 року.

[Інф.: 06.07.2013. Оновл.: 06.07.2013]

Юзьківу Миколі: ШАЛАЙСЬКИЙ Володимир. КОЛИ ПОРА ЦВІТІННЯ НАСТАЄ...

КОЛИ ПОРА ЦВІТІННЯ НАСТАЄ...

Талановитому уродженцю села Чорнокінці
Чортківського району на Тернопільщині
Миколі Юзьківу*

І муза поета, і муза митця
Цілує вам долю в житті без кінця.
І де би не випало вам побувати —
Ви віршів жадаєте і малювати!
Бо серце — не кремінь, бо серце — не крига,
3 дитинства натхненно з вами йде книга
Й подільська пісенність, душі її врода
Раз по раз у витвори ваші приходять.
Тоді мені жаль стає того хлоп’яти,
Яке з Чорнокінців виходило з хати
На дальню дорогу, у дальні світи —
Ким стати?
Ким бути?
Куди ж то піти?
Літа повоєнні, скупенькі літа —
Миколка ж лишився напівсирота.
Тож мовила мати: «Іди до худоби —
Гріш певний, Миколко, там завжди заробиш».
Отож, відступітесь, непевнії музи, —
Не буде між нами вже дружби-союзу.
Піду я — хай бачать, чи я незугарний,
Щоб лікар із мене був ветеринарний!
I став ним — гарує тепер без кінця...
Та муза поета, та муза митця
Приходять у будні, приходять у сни
I просять цвітіння, неначе в весни!
Як мати, ласкає їх ніжно Микола,
Бо скривдити більш їх не зможе ніколи.

Грудень 1994 р.

-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-
*Після першого року навчання у Чернівецькому художньо-скульптурному училищі змушений був через повоєнні негаразди на прохання матері-вдовиці вступити у Львівський зооветеринарний інститут. Нині він — ветеринар за фахом, та за покликом душі — самодіяльний художник, поет-гуморист, співак-піснелюбець.

Володимир ШАЛАЙСЬКИЙ.
н. в с. Старий Диків Любачівського повіту Жешувського
воєводства (нині – Республіка Польща),
проживав у с. Королівка Борщівського району.

Джерело:
поет. збірка «Дорогами і стежинами», Л., «Каменяр», 2004.

[Інф.: 17.09.2012. Оновл.: 17.09.2012]

Ляховському Іванові: АСТАФ’ЄВ Олександр. Іди і після себе залишай...

Актор, режисер Іван Григорович ЛЯХОВСЬКИЙ

ЛЯХОВСЬКИЙ Іван Григорович
актор, режисер
(19.08.1950, с. Угринь Чортківського району)

* * *

Актору Тернопільського драмтеатру
Івану Ляховському

Іди і після себе залишай
на сцені цій — слідів своїх лишай,
допоки в землю вернешся, пенати.
лизатиме лопух щербаті п’яти.
Тебе завжди зцілятиме вода,
яка в криниці батьковій світила
і кров твою збунтовану студила,
і пожирала прах твого труда.
Тебе завжди зцілятиме трава —
душа землі, ув’язнена в глибини,
що ворожнечу світу захова
у сім’я чоловіка й сім’я глини.
І той, що приїжджає на ослові,
і той, котрий на килимі сидить,
і той, що на дорозі, що спішить,
і не дає впіймать себе на слові, —
всі троє кажуть: йди і залишай
на сцені цій — слідів своїх лишай,
на сцені цій, де відчування міри
втрачають лицедії й лицеміри!
Бо сцена, на якій ти є тепер,
на землю сходить із небесних сфер,
і ніздрями вона між суєти
давно вловила дихання п’яти.

Поет Олександр АСТАФ’ЄВ

Олександр АСТАФ’ЄВ.

Джерело:
ж. «Тернопіль», №1 за 1991 рік.

[Інф.: 28.06.2013. Оновл.: 06.07.2013]

Притулі Євгенії: КІТ Михайло. Я ВКЛОНЯЮСЯ ЛЮДЯМ ЖЕРТОВНИМ

Я ВКЛОНЯЮСЯ ЛЮДЯМ ЖЕРТОВНИМ

Євгенії Іванівні Притулі,
лікарю за покликанням, присвячую

Перший день зустрічає людина —
Розкриває свої оченята.
Ручки тягнуться в простір невинно,
Поруч люди у білих халатах.

На устах в них усмішка привітна,
Випромінюють очі їх свято.
Протікають їх дні непомітно
В кабінетах і світлих палатах.

Як ніхто, вони нас розуміють.
Біль сприймають чужий, наче власний.
Щирим словом нам душу зігріють
І на поміч прийдуть своєчасно.

Вони завжди є поруч із нами,
Коли наше життя ледь іскриться.
Довіряємо тіло, як мамі,
Довіряєм святі таємниці.

Доброти у них серце є повним,
Біль нестерпний вгамують поволі.
Я вклонюсь цим людям жертовним
І бажаю щасливої долі.

21-23 листопада 2001 р.

Михайло КІТ.

Джерело:
поет. збірка «На життєвих перехрестях», Чортків, 2004.

[Інф.: 15.12.2009. Оновл.: 17.09.2012]