Статті

Вірші-присвяти кременчанам

Потію Іванові: Фарина Ігор. Душа неопалима

Поет, публіцист, господарник, громадський діяч Іван Васильович Потій

Потій Іван Васильович
поет, публіцист, господарник, громадський діяч
(10.08.1955, х. Сіножаття, нині приєднано до с. Кушлин Кременецького району)

Душа неопалима

Іванові Потію.

Прожитих років вогняне жало
Перепалило нитку днів незримо,
Щоб всі збагнули: неспроможні грими
Сховати мандрування у зело.
Воно твоє нахмурює чоло.
І згадує душа неопалима,
Що визволять недоторканні рими,
Як житиме під пошуків крилом.
Ще буде все: покличе ця земля,
Котра душі бажання окриля,
Аби її ніхто не поборов.
Жало розбудить нездоланний дух,
Щоби почув ти і майбутній рух,
Позбувшися чужинності оков.

Ігор Фарина

Ігор Фарина.
м. Шумськ.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №86 (15510) від 25 жовтня 2013 року.

[Інф.: 14.02.2014. Оновл.: 14.02.2014]

ГУК Михайло. БАЛАДА ПРО БАГРЯНИЙ КАМІНЬ (світлій пам’яті Василя Зажерея)

БАЛАДА ПРО БАГРЯНИЙ КАМІНЬ

Світлій пам’яті Василя Зажерея

І

Дівочі скелі в піднебесся
Пливуть, здіймаючись до хмар,
І потічок в каміннім плесі
Стікає в Ікву повз базар.
Снують над містом величаво
Легенди сяючих вершин.
Виблискує в потоці слави
Історії кривавий плин.
Колись, рятуючи завзято
Жіночу честь від яничар,
Сплелися косами дівчата
І, як безсилі чаєнята,
Упали з гір у чорний яр...

ІІ

...В той день липневий у світлицю
В охайний сад, у тихий двір
З тавром ненависті на пиці
Ввірвавсь фашист, неначе звір.
Когось шукали. Йшла облава.
Навколо крики, плач і жах
(По місту вже котилась слава
Про грізних месників в лісах).
Столочили собаки люті
Жоржин гарячі островки,
Як дикі коні на розпутті,
Як гнівом спінені бики.
І раптом... Боже мій єдиний!
Від сірих монастирських стін
Помчав по Дубненській в долину
Якийсь хлопчина. Навздогін
Рванулися жандарми кляті.
Підкови клацнули о брук.
Наказ: живим його спіймати,
Не дати вислизнути з рук.
...О, де ви гордії орлята?
Злетіть униз до потічка,
Візьміть з собою на крилята
Гаряче тіло смільчака!..
Долаючи скелясті гори,
Він чув собачий грізний лай.
Окинув даль тужливим зором.
Зронив: «О, світе мій, прощай!»
Це був Василь. В житах зелених
Зростав, мужнів селянський син
І не тужила наречена
За ним. У батька був один.
Носив листівки у кишенях.
Назустріч йшов зі зв’язковим?
Стиснув холодну сталь у жмені —
Загине таїна із ним!
На брилу він упав камінну,
Смертельно ранений юнак, —
Здобути мріяв Україну,
Але чи знав: яку і як?
Згасало сонце кумачеве,
Спускався на Скалу туман,
Вмирало серце Василеве,
І кров текла з глибоких ран.
Якийсь смільчак вночі стежками
В село, зі звісткою, примчав, —
І з горя батько, вербівчанин,
Тієї ночі білим став.

ІІІ

Щороку в липні, опівночі,
Коли все спочиває в снах,
Із хмари на Скалу Дівочу
Спадає білий лебідь-птах.
Тріпне крильми він одиноко,
Ступне на той граніт — і знов
Спливе по каменю широкім
Струмочком на отаву кров.
В свята, мандруючи горою,
Дівчата стануть над кущем
І, вражені його красою,
Торкнуться ніжною рукою
Листків, що плачуть кумачем...
Невже, стрічаючи світанки,
Забудуть це ім’я навік?..
Згадайте, милі крем’янчанки,
Трагічний сорок третій рік.
Радіймо, люди: Дон-Кіхоти,
На щастя, ходять поміж нас.
Їх не злякають ешафоти,
Гряде для них безсмертя час.

Михайло ГУК.
м. Хоростків.

Джерело:
ж. «Тернопіль», №??, 19?? рік.

[Інф.: 07.10.2012. Оновл.: 07.10.2012]

Потію Іванові: Фарина Ігор. Гора Замкова манить безборонністю...

Поет, публіцист, господарник, громадський діяч Іван Васильович Потій

Потій Іван Васильович
поет, публіцист, господарник, громадський діяч
(10.08.1955, х. Сіножаття, нині приєднано до с. Кушлин Кременецького району)

* * *

Іванові Потію.

гора Замкова
манить безборонністю
і не хочеться вірити
що все уже в проминулому
оминувши манівці
прикутий боргами
не покидаєш
надії...

Ігор Фарина

Ігор Фарина.

Джерело:
збірка краєзнавчої поезії «Різьби на словодреві», Т., 2009.

[Інф.: 10.09.2013. Оновл.: 10.09.2013]

БУГАЙ Олександр. ТАРАС ШЕВЧЕНКО НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ

ТАРАС ШЕВЧЕНКО НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ

Присвячується патріотам,
які створюють у Тернополі
музей Т. Г. Шевченка.

Шлях до Кременця тягся поволі.
Вітер бабине літо снував.
Подивитись на радощі й болі
В наші землі Кобзар мандрував.
Прислухавсь, як земля гірко плаче
Закріпачена, й з нею журивсь.
Бачив щастя в кайданах варначе
Там, де шлях понад Іквою вивсь.
У Почаєві в сховищах книжних,
Що ченцями збирались віки,
Непокору вивчав у ближніх,
А до волі їх шлях нелегкий.
Та вслухався у лірників жалі,
А у Кременці в славу тих днів,
Як Богданові хлопці карали
На палаючій Боні панів.
І змальовував долю бідняцьку,
До свободи жагу людських мрій
Та чудесні літа козацькі
На землі споконвічно своїй...
З тих часів літ промчалось немало
І багато води утекло.
Зовсім інше над Іквою стало
Кобзареві знайоме село.
Шлях до Кременця світлий і рівний,
Та свої вже поля і сади.
Знов Шевченко задуманий, мрійний
У гранітах приходить сюди.
Його щире і любляче слово
В наше серце стежок не пита.
Розцвіта Україна казково,
Давня мрія пророка свята.

Олександр БУГАЙ.
м. Тернопіль.

Джерело:
г. «Вільне життя плюс», №80 (15192) від 15 жовтня 2010 року.

[Інф.: 07.10.2012. Оновл.: 07.10.2012]