Статті

Стінка: ЧОМУ СКАСУВАЛИ ПАНЩИНУ? (легенда)

ЧОМУ СКАСУВАЛИ ПАНЩИНУ?

Ой далася людям та панщина, сaмі знаєте, як xpін в нoсі, колька в боці. Натерпілися люди працьовиті від тих панів, ой набідилися. Та то вам кажу, ті пани не мали навіть нашого хлопа за торбу січки. Ще хлопчисько не мав повних тринадцять літ, ще мамине молоко на губах не обсохло, а вже мусив йти і відробляти панщину. А тих податків всяких, що годі було то все двигнути. А восени треба було нести у панський двір і крупу, і вовну, і барана. Xoтів чи не xoтів селянин, а за цісарським правом мусив викупити у корчмаря стільки-то горілки. А противився хто, то вже шандар на подвір’ю.

Наші пани є лихі,
Прикрі на роботу:
Цілий тиждепь па панщині,
Толока в суботу.
Як їдеш ти до рахунку,
Бери панам курку.
Я к не буде в тебе курки,
Не буде рахунку.

Так співали про панщину мужики. Вип’є, бувало, мужик в корчмі чарку з горя і розійдеться проклинати всіx панів. Почне ото від свого пана в селі, а потім на чім світ стоїть проклинав екзекуторів, гeкoнoмів, всіx здирщиків і закінчує на цісареві. Та так вже тими прокльонами молотить, як градом з чорної хмари, що на цісареві вільного місця нема.

Доніс хтось, кажуть, про ті прокльони самій цісаревій аж до Відня. Та ще й казали, що в селах бунтом пахне, може бути біда... Та цісарева не повірила. Хотіла знати, як воно є насправді. І послала своїх синів Рудольфа і Фердинанда у села. Передягнулися вони у хлопське вбрання, запустили бороди і поїхали. Фердинанд на Буковину, а Рудольф — на Поділля.

Прийшов Рудольф до бідної Хати і попросився переночувати.

— Залишайтеся, чим хата багата, — тим рада, — сказала господиня.

Стали вечеряти. Поставила на лаві баняк з картоплею вареною, подурила її трохи сіллю. Обступили той баняк п’ятеро дрібних дітей — і картоплі як не було. Нічліжникові подала окрему миску, посолила добре йому картоплю, бо, звісно, гість в домі. І промовила:

— Може, любите картоплю з часником?

— Ага, дайте, — попросив Рудольф.

Їсть Рудольф, їсть та ледве ковтає, бо картопля була солона, а вкусив часнику — аж сльози в очах заблищали. Подякував красненько за добру вечерю та весь вечір тільки воду пив.

Пізно прийшов з панщини чоловік господині. Поїв трохи тої картоплі, що вже задубіла.

Постелила жінка Рудольфу на землі околоту житнього, від якого йшов запах посохлих будяків та осоту, кинула верету, а накритися — опанчею. Полягали спати. Що рухнеться Рудольф, то будяк вколе цісарське тіло. Спання його не брало, то розговорився з бідняками.

— То правда, що люди в селі проклинають цісаря і цісареву за ту панщину? — запитав Рудольф.

— Як не проклинати, — сказав господар, — коли графи та барони підкупили пана цісаря. А він, наш батенько цісар, щоб не дочекав до свяченого яйця, підтримує панщину, п’є, гуляє, файно ся забавляє. І наш пан граб’я везе до цісаря і печене, і варене, а перед ним каже, що хлоп живе в гаразді, щоб без панщини пропала б Австрія ні за цапову душу, що хлопові призначено хліб сіяти, худобу годувати.

— А чому ж селяни не задоволені цісаревою? Кажуть, що вона заступається за простих людей перед цісарем, — поцікавився Рудольф.

— Кажете, цісарева — наша заступниця!? — всміхнувся лукаво селянин. — Що цариця, сучина донька, що цар, що цісареві діти, то всі вони одним миром мазані. Та ввірветься мужицький терпець, ой ввірветься, добродію, ще буде царю на горіхи, ой, бігме, буде.

— А що ж кажуть люди, коли ви молотите з ними у дворі пана грабйого? — питає Рудольф.

— Та як вам сказати... Та повідають панщизняні люди, що Довбуша пани не вбили, а він довго ховався в печерах і тепер промишляє підняти всю Гуцулію проти цісара, скоро прийде кінець панщині.

Отак балакали поза північ. Вранці господарі почали збиратися на панщину У хату зайшли панські посіпаки і забрали до роботи ще й Рудольфа. Ввечері ледве теплий та голодний прийшов Рудольф до хати. Поїв картоплі в мундирах з сіллю, попив води і захріп сильним сном. Збудився на другий день після полудня. Зібрався, пішов у село і почав намовляти людей, щоб не йшли на панщину. Довідався пан граб’я, що якийсь пройдисвіт бунтує хлопів. Пригнав шандарів і арештував того бунтівника. Привели його до двора, і граб’я виніс присуд: розібрати сміливця і всипати п’ятдесят нагаїв, щоб двадцятому заказав ,так не робити. Скочили гайдуки до бунтівника, а він скинув кафтан, показав свій цісарський графський герб і крикнув:

—Я Рудольф, син цісаря Австрії.

Пан граб’я з переляку того ж дня повісився, гайдуки щезли з села по нинішній день..

Отак цісарський син попробував одну добу панщизняного хліба. Добрався до Відня, розповів все чин-чином цісариці, а вона вмовила Фердинанда скасувати панщину. А то, щоб лиха якого не було, як хлопи збунтуються. Люди раділи і співали.

Ой летіла зозуленька
Здалека, аж з Відня.
Залетіла зозуленька
Межи люди бідні.
Ой летіла зозулепька
Та й стала кувати,
Стала вона з бідних людей
Панщину скидати.

Записав 1980 р. П. Медведик у с. Глибоке Бучацького р-ну від О. Дорогого, 66 р.

Джерело:
«Неопалима купина. Легенди та перекази Землі Тернопільської», Тернопіль: «Джура», 2007.

[Інф.: 20.09.2008. Оновл.: 11.08.2012]