Статті

Нові Петликівці: СЕМИРОЗУМ Стефанія. ЗІ СТОРІЧЧЯМ ТЕБЕ, РІДНА ШКОЛО!

Село Нові Петликівці Бучацького району Тернопільської області

ЗІ СТОРІЧЧЯМ ТЕБЕ, РІДНА ШКОЛО!

У 2002 році минуло 100 років Новопетликівській школі

Знову осінь блукає в садочку.
Знову, школо кохана моя,
Чуєш любих дітей голосочки,
Чуєш щебет людських солов'ят.

Знову, школо, ти юність зустріла.
В сотий рік ти всміхнулась вітрам!
Сотню літ ти уже пережила,
Сотню літ ти уже прожила.

Сотня літ — це не так уже й мало.
Сотня літ — це ж не день і не ніч.
Перші учні вже повідлітали,
Погасились вогні їхніх свіч...

Тільки в стінах оцих залишились
Перших учнів твоїх голоси.
Чи сміялись вони, чи тужили,
Чи топилися в краплі сльози —

Хто із сущих сьогодні те знає?
Ти ж наслухалась мов і розмов.
Та в собі ти усе зберігаєш.
Тайна вся під твоїм же замком.

І тобі лиш єдиній відоме
Кожне слово всіх учнів твоїх,
Що злетіло із уст в тобі, школо,
Їхні сльози, і радісний сміх.

І зневіра була, і надія
Тих, хто вчився, і тих хто навчав.
За сто літ, що так швидко злетіли,
Скільки мала ти, школо, прощань?!

Скільки зустрічей мала ти, школо,
Точно не підрахує ніхто.
Бо ж ніхто не рахує ніколи
Скільки й хто попри тебе пройшов.

Та й чи нам необхідно те знати?
Хоч в нас відповідь завжди одна.
Твердо скажем: "Разів пребагато
Ти всміхалася вікнами нам!"

Ти, як мати, нас благословляла.
Із дітей нас робила людьми...
У тобі, школо, ми виростали,
У тобі, школо, вчилися ми.

У тобі дідусі наші вчились,
Вчились діти колишніх дітей,
Ти давала їм мудрість і силу,
Ти знання їм давала щодень.

І сьогодні в тобі вчаться діти.
Вчаться славити Боже Ім'я,
Вчаться край і народ свій любити
Навіть ті, хто чита з букваря.

Вчаться з правдою вік пережити,
хоч яким би важким він не був.
Вчаться віддано, чесно трудитись,
Не спихаючи бід на судьбу.

Вчаться долі тяжкій не коритись,
А, підвівшись з колін, йти вперед.
Вчаться, школо, народу служити,
І радіти за кожен свій злет.

І, звичайно, писати, читати,
Пізнавати реальність буття.
Хоч писати чи батько чи мати
Можуть вдома навчити дитя.

Та до тебе дитя поспішає,
Бо ти більше даси йому знань.
Та й провини дитини прощаєш,
Бо дитина — мала ще вона.

І її ще потрібно навчити,
А карати — найлегше за все.
Ти покликана діток не бити,
А учити, навчати лише.

Тож і дальше їх вчи, рідна школо!
Вчи дітей ще хоча б двісті літ!
Хай не тихне їх гамір ніколи,
Хай виходять розумними в світ.

Стефанія СЕМИРОЗУМ.

Джерело:
г. «Нова доба», №38() за 20 вересня 2002 року.

[Інф.: 2008. Оновл.: 01.08.2012]